Розробка літературного вечора, присвяченого творчості Гофмана
ТВОРЧІ ОБРАЗИ Е.-Т.-А. ГОФМАНА
Сценарій літературного вечора, присвяченого творчості Е.Т.А. Гофмана
Мета: сформувати уявлення про складний внутрішній світ Е.-Т.-А. Гофмана, геніального представника німецького романтизму, виховувати інтерес до творчості видатного письменника, допомогти учням зрозуміти складну філософську категорію «щастя», дати можливість упевнитися їм, що досягнення щастя залежить від їхніх особистих зусиль. Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, записи музичних творів, презентація
Хто він був, цей шалений чоловік, єдиний у своєму роді письменник у світовій літературі, з піднятими бровами, із загнутим донизу тонким носом, з волоссям, яке назавжди піднялось дибки? Є свідчення, що, пишучі, він так боявся того, що зображав, що просив дружину сидіти з ним поруч. Юрій Олеша
Слово вчителя: Життя і творчість Гофмана – одна із складних і цікавих сторінок літератури романтичного періоду європейської культури. До його творчості ні одна епоха не ставилася з байдужістю – його або палко приймали, або непримиримо заперечували.
1-й біограф (на екрані з’являється портрет Гофмана) (додаток 1, слайд 1): Таємничий… Жахливий… Примарний… Магічний… Так називають його сучасники. Він мав зовнішність жалюгідного карлика: дуже маленький зріст, обличчя, схоже на маску блазеня, жовтувата нечиста шкіра, вузький, з горбинкою, ніс, щільно стиснутий іронічний рот. У всьому його обліку кидалася на очі виключна рухомість, яка досягала найвищої точки, коли він що-небудь розповідав. При зустрічі він вклонявся короткими, швидкими рухами, майже не змінюючи при цьому положення голови. В поклонах це було щось карикатурне, вони були схожими на насмішку, якщо би враження, яке чинив цей дивний жест, не пом’якшувалося в подібних випадках його дуже люб’язною поведінкою. Говорив він дуже швидко, так, що окремі слова, особливо в останні роки життя, коли в нього залишилося декілька передніх зубів, важко було розібрати. Розповідаючи що-небудь, він завжди обходився короткими реченнями. Лише коли розмова йшла про мистецтво, до нього приходило натхнення – стан, якого він, судячи по всьому, уникав, - мова його виливалася в довгі, красиві, закруглені фрази. Його можна було зустріти на званих вечерях та прийомах в знатних домах, у трактирах і винних погребах у вузькій компанії друзів. Ім’я цієї людини зараз відоме в усьому світі. При народженні йому дали ім’я Ернст Теодор Вільгельм Гофман.
2-й біограф. Історія подарувала нам не так вже багато особистостей , які були би обдарованими в багатьох галузях науки і мистецтва. Леонардо да Вінчі відомий, наприклад, не тільки як художник, але і як архітектор, анатом, конструктор, математик, письменник… Мікеланджело ми знаємо як великого живописця, скульптора, поета. Згадаємо драматурга і композитора А.С. Грибоєдова, художника і поета Т.Г. Шевченка; актора, режисера, педагога і письменника К.С. Станіславського… В цей же ряд титанічних особистостей, які так різносторонньо творили, можна включити і Гофмана. (На екрані з’являється надпис: «Образ перший: Гофман-юрист») (додаток 1, слайд 2) 1-й учень: За сімейною традицією, Гофман отримав юридичну освіту, чин асесора, служив чиновником в тій же частині Польщі , яка належала Прусії. Як юрист, він був на посаді і належного судового радника, і непідкупного судді. Наведемо приклад. Серед клієнток Гофмана була Гельміна фон Шезі, дворянка з тих, що і в роки антинаполеонівських війн добровільно пішли сестрами милосердя в лазарети і таким чином власноруч побачили страшні будні рядових солдат, які, як кажуть, носили для своїх князів каштани з вогню. В піренейських лазаретах вона, мабуть, зіштовхнулася з жахливими порушеннями та несправедливостями, тому що направила змістовну записку генералу фон Гнейзенау, який розпорядився перевірити факти та признав їх обґрунтованими. І тут починається цікава історія: військові після збудження проти цієї дами судової справи за образу мундиру, осквернення рідного гасла – в ту епоху (особливо в тих кругах) критику сприймали не дуже прихильно. Зустрічний виклик, зрозуміло, був прийнятий; пані фон Шезі засудили до року ув'язненняі, і не минути б їй сісти за ґрати, якби її апеляційною скаргою не зайнявся Гофман, що добився виправдання своєї клієнтки. У своїх мемуарах пані фон Шезі пише: "Завдяки обачності Гофмана справа моя розбиралася, як і слід бути. Допити проводилися у цілковитій згоді із законом. Протоколи були розумно оформлені, були и гідні публікації. Гофман усвідомлював всю серйозність своєї місії. Безвинну жінку, звинувачену в кримінальному злочині, треба було витягувати з диявольської павутини, щоб вона не поплатилася за свою старанність в ім'я святої справи добрим ім'ям та свободою. Серйозність і благородство - ось якості, які відрізняли Гофмана-юриста. (На екрані з’являється надпис: «Образ другий: Гофман-художник») (додаток 1, слайд 3)
2-й учень: Інтереси Гофмана в області образотворчого мистецтва були надзвичайно різносторонніми: він створював чудові театральні декорації, ілюстрації до літературних творів, портрети, пейзажі, але більш за все – карикатури, якими не раз наживав ворогів і навіть неприємності по службі. До нас дійшли далеко не всі малюнки Гофмана. Ось, наприклад, декорація до п’єси Клейста «Кетхен в Хейльброна» (демонструє). А це – карикатури Гофмана на себе самого. (демонструє). (додаток 1, слайд 4,5) Якось, коли Гофман жив у Познані, одна людина влаштувала масленічнй бал-маскарад. Як правило, там відбувалися забавні речі. – вони-то й були підмічені Гофманом та його друзями та обернені в карикатури. Зображені малюнки заповнили дві папки. Першого ж вечору до балу завітали торгівці картинами. Вони роздали малюнки учасникам маскараду та уважно слідкували за тим, щоб ніхто не отримав карикатуру на самого себе. Який же зміст цих карикатур? Два юнаки, що вели розгульний образ життя, бігли наввипередки, як на скачках, до кінцевої мети. Молода гарна дама, яка не мала дітей, часто здійснювала разом з чоловіком верхові прогулянки, скакала повз порожньої колиски. Два юнаки, що не мали можливості сплатити найманий екіпаж, але дуже бажали з шиком проїхатись площею, найняли інваліда, який віз їх на плечах. Якийсь лейтенант, відомий всім як завзятий картяр, був представлений у вигляді пикового валета, та ще й так, що одразу став загальним посміховиськом. Коли хто-небудь в одному куті сміявся над одержаним образом і роз’яснював його смисл оточуючим, він і не здогадувався, що в іншому куті точно так же сміялися над ним інші. (Демонстрація на екрані гофманівських карикатур) Ззвучить музика Гофмана. (додаток 2). Входить третій учень, а на екрані з’являється надпис: «Образ третій: Гофман-музикант» (додаток 1, слайд 6)
3-й учень: В дитинстві Гофману була притаманна надзвичайна музикальність. Ця обдарованість яскраво проявилася тоді, коли він став учнем кеніхгзбергського кантора і соборного органіста Христиана Вільгельма Підбельського. Через кілька років занять у цієї людини юнак сам почав писати музику. Гофман добре грав на різних музичних інструментах, писав опери (Найвідоміша – «Ундіна»), мелодрами, месси, симфонії, камерні й вокальні твори. Деякі оперни вистави, якими Гофман диригував, йшли в його постановці та з його декораціями. Без його жвавої участі не проходила жодна репетиція у Бамбергському театрі. Він був блискучим музичним критиком і писав про музику (звучить музика Гофмана, додаток 3): «Вона – найромантичніше з мистецтв, можна сказати, майже чисто романтичне. Ліра Орфея відчинила ворота царства тіней. Музика розкриває перед людиною невідоме... Магічна сила музики діє подібно чарівному еліксиру, декілька краплин якого надають будь-якому напою вишукану досконалість.» Гофман боготворив Амадея Моцарта, про якого говорив: «В глибини царства духів уводить нас Моцарт. Нами опановує жах, але це жах без страждання, він є лише передчуттям нескінченного... Моцарт звертається до надлюдського, чарівного, що живе в глибині душі кожної людини». Гофман навіть змінив своє третє ім’я Вільгельм на Амадей: Ернст Теодор Амадей Гофман, - щоб ніколи не розлучатися з улюбленим композитором. В листопаді 1806 р. до Варшави вступає французька армія. Гофман втрачає посаду і з чиновника, який мав певний заробіток, стає вільним бідним художником. Тижнями він зі своєю дружиною харчується лише черствим хлібом, він навіть змушений продати свій старий сюртук, щоб пообідати. В цей час він підробляє приватними уроками музики. (Звучить музика Гофмана, додаток 4)
1-й біограф: Його учениці Юлії Марк всього 15 років, Гофману – 35. Це була миловидна, чемна дівчина зі свіжим, звучним голосом. Вона стала улюбленою ученицею Гофмана. Перевага ця розвилась у сильне почуття. Гофман, який був людиною ексцентричною, не вмів приховувати своїх почуттів. Про палке кохання літнього вчителя знали всі, окрім, мабуть, неспокушеної Юлії. Вона ні про що не здогадувалася, тим більш, що її мати невдовзі видала її заміж за багатого гамбургського дільця. Гофман важко пережив розлуку, навіть замислювався над самогубством, але знайшов в собі сили залишитися жити. Завдяки цьому почуттю творчі хвилі душі наповнилися новим змістом, заграли новими фарбами. Гофман багато творив і випробував себе в різних видах мистецтва. Він писав: «По буднях я юрист і тільки трошечки музикант, вдень у неділю я малюю, а вечорами до пізньої ночі я – дуже винахідливий творець». (Виходить четвертий учень, і на екрані з’являється надпис: «Образ четвертий: Гофман – письменник») (додаток 1, слайд 7)
4-й учень: У Гофмана рано виникає тяготіння до літературної творчості, яке пізніше більш за все прославило його. Але важливо зазначити, що свою письменницьку кар’єру він розпочав як рецензент музичних творів. Завдяки блискучому аналізу творів Бетховена, Глюка і багатьох сучасників, Гофман знайшов власний шлях до художнього слова. Навіть досягнувши блискучих успіхів у літературі, він не переставав бути музикантом. (Звучить музика Глюка «Орфей і Евридика», додаток 5)
У всіх творах Гофмана в більшій чи меншій мірі присутня музика – то у виконанні персонажів, то звучить в шелесті опалого листя, дзюрчанні струмочків, щебетанні птахів. Добрі чародії та їх вчинки завжди оточені у письменника атмосферою музики. Музика завжди присутня як протиставлення світу користі й бездуховності. Для Гофмана музикант – це людина з особливою здатністю душі: вона не вміє жити за законами філософського світу. Музикант наділений особливим даром проникати в таїни всього сущого, бачити й відчувати те, що недоступне звичайним людям, зайнятим своїми повсякденними турботами, дрібними розрахунками. Люди з чуткою, музичною душею найчастіше – бунтарі, хоча й не знають, куди і як направити своє бунтарство, це ентузіасти, які не відають про спокій. Тема художника і мистецтва стає центральною в творчості Гофмана. Вже в оповіданнях першої збірки «Фантазії в манері Калло» з’являється образ музиканта і композитора Йоганна Крейслера – улюблений образ письменника, що увібрав у себе автобіографічні риси. Потім читач зустрічається з ним у «Крейслеріані», написаній у вигляді нарисів, і в романі «Життєва філософія кота Мурра». Йоганн Крейслер страждає від пошлості оточуючих його філістерів – самовдоволених, ситих, бездуховних людей, яким непідвладне справжнє мистецтво. Трагедія художника, за Гофманом, полягає в тому, що його не розуміють ні в князівських палацах, ні в середовищі обивателів, занурених у дрібні турботи. І тому він такий одинокий. Гофмана не випадково називають «таємничим», «жахливим»... Адже дія всіх його творів проходить в тій області, де реальне межує з містичним. В його казках завжди два світи. Перший світ – несправжній: це світ буденний, зовнішній, механічний. Другий – сравжній – це світ духовний, творчий, фантастичний. Ці світи взаємодіють, переходять один в другий, але єдності між ними немає.
2-й біограф: Згадаємо казку «Лускунчик і мишачий король». Російський композитор Петро Ілліч Чайковський написав чудову музику для балету за мотивами цього твору. (Звучить «Вальс квітів» Чайковського, додаток 6.) Це романтична історія про те, як добра юна дівчина допомогла потворній іграшці Лускунчику перетворитися на прекрасного принца. Гофман доводить в цій казці, що диво може трапитися з кожним, треба тільки бути гідним його. Майже всі позитивні герої Гофмана – люди творчі: художники, музиканти, поети, ентузіасти. Вони – носії чудового внутрішнього зору. Так, у казці «Крихітка Цахес на прізвисько Циннобер» тільки студент Бальтазар, юнак з відкритою поетичною душею, бачить, що Циннобер – не красень, не талановита молода людина, а потвора, яка нявчить і бурчить, з довгим носом і тонкими ніжками, який присвоює собі плоди чужої праці. Високий злет душі та сіру реальність відображають художні світи Гофмана-письменника. (Виходить п’ятий учень і на екрані з’являється надпис: «Образ п’ятий: Гофман-романтик») (додаток 1, слайд 8)
5-й учень: Романтизм народився під знаком Великої Французької революції 1789 р. Так вважали й самі романтики, і їх наступні дослідники. Природньо й історично закономірно було б чекати, що революція, яка перемогла, яку вітав увесь світ, а не тільки французи, викличе до життя літературу радощів і впевненості, але прийшло прямо протилежне: наступило загальне розчарування. Замість обіцянок «Свободи, Рівності, Братерства», прийшла убога, сіра повсякденність. Закономірним відображенням цієї історичної ситуації й стали жалюгідні образи зла в казках романтиків Гофмана, Андерсена, Гюго, братів Гримм... Романтизм був першим художнім напрмком, в якому виявилася і розповсюдилася тема мистецтва і художника в їх зіставленні з суспільством і суспільним життям. В цю епоху для розкриття глибоких філософсько-естетичних ідей народився принцип романтичного синтезу мистецтв. Уже в ранніх новелах Гофмана емоційний зміст розкривається шляхом синтетичного узагальнення літературних і музичних образів. Деякі його книги друкувалися в художньому оформленні та з іллюстраціями автора. В жодній з областей мистецтва, до яких звертався Гофман, він не був ділетантом. Коли їм оволодівала творча наснага, то він і сам не знав, у що воно виллється – в книгу, оперу чи картину. Для втілення своєї концепції життя Гофман ман величезний діапазон засобів виразності.
3-й біограф: Усвідомленню світоспрйняття Гофмана допомагає його щоденник, який письменник розпочав 1 жовтня 1803 року. Щоденник цей сповнений безпосередніх роздумів і вражаючих картин німецького духовного життя. На відміну від листів, художніх творів, щоденники не мають адресату. Тут людина повністю предоставлена самій собі, скривджена і незрозуміла оточенням, веде бесіди з самою собою, записує власні спостереження, роздуми, що відображають протирічча її власного «я». Щоденник стає у Гофмана одним з свідоцтв появи двійників, образів, що в різних варіаціях населяють його пізні твори. Це був державний службовець, змушений дотримуватися суворих манер, зразковий, який мислить раціонально. Але пізніше, в одинокі нічні часи, віддавався мистецтву – до чиновника приєднуються художник, музикант, поет. Чужі, невідомі один одному, вони опиняються двійниками першого «я» і ведуть з ним довірливу розмову.
1-й біограф: Природа щедро наділила Гофмана талантами. Він став персоніфікованим синтезом романтичного мистецтва: письменник, поет, композитор, живописець, графік, музичний драматург, критик, диригент, режисер, співак, театральний актор, художник. І всюди – новатор. Звучить «Lacrimosa» Моцарта (додаток 7)
2-й біограф: На його могилі викарбувано: «Е.-Т.-А. Гофман. Народився в Кенігзберзі в Прусії 24 січня 1776 року. Помер в Берліні 25 червня 1822 року. Радник апеляційного суду. Юрист, поет, композитор, художник. Від його друзів».
Слово вчителя: Герої Гофмана поділяються на дві категорії: щасливих обивателів, задоволених собою і своїм існуванням, котрі слухняно грають свої безглузді ролі, і на мрійників, ентузіастів, людей не від світу цього. Життя вселяє в них жах. Не знаючи, що протиставити світовому злу, вони тікають від нього у свій внутрішній світ, але і там не знаходять ані щастя, ані спокою.
Постановка проблемного питання: А чи кожній людині, на вашу думку, під силу долати перешкоди, знайти своє щастя? І в минулому чимало мудрих людей прагнули збагнути, що таке щастя. Давайте прислухаємося до їх роздумів. Вони допоможуть нам знайти відповідь на це запитання. Казки Гофмана мають щасливий кінець. На жаль, в реальному житті дуже часто зустрічаються цахеси, бо нема кому вирвати ті три чарівні золоті волосинки з їх голови. Реальний стан речей розуміють лише деякі бальтазари. Та серед нас немає добрих чаклунів, як Проспер Альпанус, і цахеси одружуються з прекрасними Кандідами. Історії відомі такі цахеси: Гітлер, Сталін … Гофман висміює не стільки "пасинка природи” - Цахеса, скільки нице, нікчемне середовище, яке сприяє процвітанню цахесів, яке схильне бачити у бездарності – талант, в тупості – мудрість, в огидності – окрасу суспільства. То, можливо, прийшов час замислитися над "соборами власних душ”? Адже для того, щоб змінити світ, ми повинні змінитися самі. Дуже давно у старовинному місті жив великий мудрець, слава про мудрість якого поширювалася далеко від його рідного міста. проте був у місті чоловік, який заздрив славі мудреця. І вирішив він придумати таке запитання, на яке той не зміг би відповісти. Він спіймав метелика і подумав: "А що, як я спитаю у мудреця: який метелик у моїх руках: живий чи мертвий? Якщо він скаже, що живий, я стисну долоні, і метелик помре, а якщо скаже, що мертвий, я розтулю долоні, і метелик злетить. Тоді всі зрозуміють, хто з нас розумніший”. Так заздрісник і зробив. Та коли він запитав мудреця про метелика, мудрець, який насправді був дуже розумною людиною, відповів: "Усе в твоїх руках”. (Під час розповіді вчитель дарує учням метеликів з написом "Усе в твоїх руках!”) Тож нехай ці метелики, що ви тримаєте в руках, будуть нагадувати вам про нашу зустріч, і ви завжди будете пам’ятати, що все у ваших руках!