Погляд на себе і в майбутнє
Учитель – це покликання. Стверджувати, що я працюю з дітьми, було б невірно. Разом зі своїми учнями я духовно й інтелектуально зростаю, навчаюся, мрію, будую плани на майбутнє. Отже, вчитель, на мою думку, - це не просто професія, це спосіб життя.
Сьогоднішня школа переживає важкі часи, віддзеркалюючи всі проблеми суспільства. Але я люблю свою роботу і внутрішньо намагаюся бути гідною тих учителів, які навчали мене і завдяки яким я обрала цю найкращу професію на землі.
Сьогоднішній учитель – це людина, яка живе в одному ритмі з часом. Головне – навчитися використовувати його ефективно.
Находити час для роботи – це залог успіху!
Находити час для роздумів – джерело сили!
Находити час для гри – секрет молодості!
Находити час для самоосвіти – запорука натхнення!
Находити час для дружби – умова щастя!
Находити час для мрії – це шлях до зірок!
Находити час для творчості – це очікування музи!
Сучасних дітей, на жаль, вже не вражає класичний образ учительки у скромній сукні з білим комірцем, що схилилася ввечері над зошитами. Інтернет, мобільні телефони, яскраві молодіжні проекти на телебаченні, до яких може долучитися кожен, інформаційні технології – це лише невеликий перелік нового, захоплюючого в житті, чим мусить цікавитися сучасний учитель.
Щоб іти в ногу з часом, я постійно займаюся самоосвітою, опановую інформаційні технології, нещодавно відкрила свій персональний сайт. Тепер я маю змогу вільно спілкуватися з колегами з різних куточків країни і зарубіжжя, обмінюватися досвідом.
Учитель – це відповідальність. Учитель завжди продовжується у своїх учнях і тому несе відповідальність за їх вчинки, навіть якщо після закінчення школи пройшло багато часу, за професійний і життєвий вибір учнів, за їх долю.
На мою думку, найчіткіше принципи гуманно-особистісного педагогічного мислення сформулював у своєрідній пам'ятці професор Б.І. Степанишин. Ці заповіді складають святая святих педагогіки і мають стати дороговказом у роботі кожного вчителя літератури:
1. Кваліфікую кожного учня як малу, але ЛЮДИНУ, котра не збирається жити, а вже живе. Шаную її і вчуся у неї.
2. Намагатимусь уникнути найстрашнішого вчительського захворювання — збайдужіння до дітей. Любитиму їх і ставитимусь до них, як до рідних.
3. Крім інформаційного і навчального компонентів уроку, вноситиму і розважальний: це ж не дорослі, діти люблять гру, жарт, рух, романтику, цікавинку.
4. Ніколи не буду завчати підготовлений урок, завжди передбачатиму імпровізацію — навіть без впливу з боку учнів. Учитель — це і актор, і режисер.
6. Боятимусь не конфліктів з учнями (вони неминучі, їх треба лише терпляче розв'язувати), а неоголошеної війни з ними, бо такої війни вчитель ще ніколи не вигравав.
7. Уникатиму педагогічного старіння і професійної смерті. Вони ніколи не настануть, якщо, встаючи й лягаючи, буду відповідати собі на запитання, для чого я живу. Я йду сьогодні до школи, де на мене чекає велика справа плекання дитячих душ, і я не маю права ухилятися від свого громадянського обов'язку перед рідним народом'.
Учитель – актор
Моя роль триває не час і не два, а вже 24 роки. Виконуючи свою роль, я повністю занурююся в неї, живу нею заради своїх учнів.
Учитель – лікар, що лікує не тіло, а душу.
Учитель – архітектор і будівельник, який проектує людські долі, завжди пам’ятаючи, що храм дитячої душі будується не з бетону і цегли, а з крихкого кришталя. Необережним рухом можна зруйнувати всю споруду, яку так довго і любовно зводив.
У той же час учитель – це звичайна Людина зі своїми радощами, проблемами, зі своєю печаллю. Він багатогранний і цікавий, добрий і справедливий, суворий і чесний. Звідкіля ж брати сили, щоб бути одночасно і вихователем, і актором, і скульптором, і батьком з матір’ю? Я вважаю, що сила вчителя – у його любові до дітей, до своєї нелегкої справи, до навколишнього світу і взагалі до життя. Як писав В.О.Сухомлинський, «щоб дати учням іскорку знань, вчителеві треба ввібрати ціле море світла». З цією думкою я щодня входжу до класу, щоб продовжити діалог з учнями. Ні, не з учнями, а зі співрозмовниками, з друзями, з сучасниками. І я знаю. що цей діалог буде нескінченним, як саме життя.
Кожен прожитий у школі день, кожен проведений урок приносить мені задоволення, дарує натхнення, бажання творити і самовдосконалюватися. «Підготуй учня, в якого зможеш навчатися сам» - це моє професійне кредо на даному етапі життя.
Учитель – це покликання. Стверджувати, що я працюю з дітьми, було б невірно. Разом зі своїми учнями я духовно й інтелектуально зростаю, навчаюся, мрію, будую плани на майбутнє. Отже, вчитель, на мою думку, - це не просто професія, це спосіб життя.
Сьогоднішня школа переживає важкі часи, віддзеркалюючи всі проблеми суспільства. Але я люблю свою роботу і внутрішньо намагаюся бути гідною тих учителів, які навчали мене і завдяки яким я обрала цю найкращу професію на землі.
Сьогоднішній учитель – це людина, яка живе в одному ритмі з часом. Головне – навчитися використовувати його ефективно.
Находити час для роботи – це залог успіху!
Находити час для роздумів – джерело сили!
Находити час для гри – секрет молодості!
Находити час для самоосвіти – запорука натхнення!
Находити час для дружби – умова щастя!
Находити час для мрії – це шлях до зірок!
Находити час для творчості – це очікування музи!
Сучасних дітей, на жаль, вже не вражає класичний образ учительки у скромній сукні з білим комірцем, що схилилася ввечері над зошитами. Інтернет, мобільні телефони, яскраві молодіжні проекти на телебаченні, до яких може долучитися кожен, інформаційні технології – це лише невеликий перелік нового, захоплюючого в житті, чим мусить цікавитися сучасний учитель.
Щоб іти в ногу з часом, я постійно займаюся самоосвітою, опановую інформаційні технології, нещодавно відкрила свій персональний сайт. Тепер я маю змогу вільно спілкуватися з колегами з різних куточків країни і зарубіжжя, обмінюватися досвідом.
Учитель – це відповідальність. Учитель завжди продовжується у своїх учнях і тому несе відповідальність за їх вчинки, навіть якщо після закінчення школи пройшло багато часу, за професійний і життєвий вибір учнів, за їх долю.
На мою думку, найчіткіше принципи гуманно-особистісного педагогічного мислення сформулював у своєрідній пам'ятці професор Б.І. Степанишин. Ці заповіді складають святая святих педагогіки і мають стати дороговказом у роботі кожного вчителя літератури:
1. Кваліфікую кожного учня як малу, але ЛЮДИНУ, котра не збирається жити, а вже живе. Шаную її і вчуся у неї.
2. Намагатимусь уникнути найстрашнішого вчительського захворювання — збайдужіння до дітей. Любитиму їх і ставитимусь до них, як до рідних.
3. Крім інформаційного і навчального компонентів уроку, вноситиму і розважальний: це ж не дорослі, діти люблять гру, жарт, рух, романтику, цікавинку.
4. Ніколи не буду завчати підготовлений урок, завжди передбачатиму імпровізацію — навіть без впливу з боку учнів. Учитель — це і актор, і режисер.
6. Боятимусь не конфліктів з учнями (вони неминучі, їх треба лише терпляче розв'язувати), а неоголошеної війни з ними, бо такої війни вчитель ще ніколи не вигравав.
7. Уникатиму педагогічного старіння і професійної смерті. Вони ніколи не настануть, якщо, встаючи й лягаючи, буду відповідати собі на запитання, для чого я живу. Я йду сьогодні до школи, де на мене чекає велика справа плекання дитячих душ, і я не маю права ухилятися від свого громадянського обов'язку перед рідним народом'.
Учитель – актор
Моя роль триває не час і не два, а вже 24 роки. Виконуючи свою роль, я повністю занурююся в неї, живу нею заради своїх учнів.
Учитель – лікар, що лікує не тіло, а душу.
Учитель – архітектор і будівельник, який проектує людські долі, завжди пам’ятаючи, що храм дитячої душі будується не з бетону і цегли, а з крихкого кришталя. Необережним рухом можна зруйнувати всю споруду, яку так довго і любовно зводив.
У той же час учитель – це звичайна Людина зі своїми радощами, проблемами, зі своєю печаллю. Він багатогранний і цікавий, добрий і справедливий, суворий і чесний. Звідкіля ж брати сили, щоб бути одночасно і вихователем, і актором, і скульптором, і батьком з матір’ю? Я вважаю, що сила вчителя – у його любові до дітей, до своєї нелегкої справи, до навколишнього світу і взагалі до життя. Як писав В.О.Сухомлинський, «щоб дати учням іскорку знань, вчителеві треба ввібрати ціле море світла». З цією думкою я щодня входжу до класу, щоб продовжити діалог з учнями. Ні, не з учнями, а зі співрозмовниками, з друзями, з сучасниками. І я знаю. що цей діалог буде нескінченним, як саме життя.
Кожен прожитий у школі день, кожен проведений урок приносить мені задоволення, дарує натхнення, бажання творити і самовдосконалюватися. «Підготуй учня, в якого зможеш навчатися сам» - це моє професійне кредо на даному етапі життя.