ФЕНОМЕН МОДИ В УМОВАХ КРИЗИ ІДЕНТИЧНОСТІ ХХІ СТОЛІТТЯ
Афанасьєва Ірина Олександрівна
Донецьке територіальне відділення МАН України
Донецька спеціалізована гуманітарна школа І-ІІІ ступенів № 95, 10 клас
Науковий керівник Зятьєва Ірина Альбертівна, вчитель світової літератури вищої категорії, старший учитель
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. МОДА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Феномен моди у руслі європейської філософської традиції
1.2. Різноманітність уявлень про моду
1.3. Мінливість як найважливіша ознака моди
1.4. Онтологічний статус моди
1.5. Місце і значення моди в житті людини
РОЗДІЛ 2. КРИЗА ІДЕНТИЧНОСТІ У ХХІ СТОЛІТТІ
2.1. Мода як реакція на цивілізаційні виклики
2.2. Філософське осмилення поняття ідентичності
2.3. Людина в лабіринті ідентичностей
2.4. Особливості ідентифікації людини засобами моди
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
…жил-был очень глупый человек, настолько глупый, что каждое утро
забывал, во что одеться. И решил он
написать себе инструкцию, что надевать
и в какой очередности. Вот носки, вот
рубашка… Заканчивая утреннее одевание,
он вдруг спросил себя: «Ну, а где же я
сам?» И все его поиски оказались
напрасными, он себя не нашел.
ВСТУП
Актуальність теми. У сучасній культурі феномен моди потребує детального філософського осмислення, оскільки привертає всезагальну увагу. Цей інтерес зумовлений насамперед тим, що сучасна мода явно відрізняється від моди попередніх культурних епох. Вона активно підкорює собі нові, досі непідвладні їй сфери культури. І це стає рисою нашого часу.
Мода оживляє традиційні форми культури через їхнє переломлення сучасністю та конструює на цій основі нове оточення людини, змінюючи її саму. Мода – специфічний модус людського існування, їй притаманні своєрідні механізми функціонування, які насамперед сприяють культуротворчій активності людини.
В умовах становлення демократичного українського суспільства, в умовах трансформації ціннісних орієнтирів у структурі суспільної свідомості, коли динамічно змінюються звичні форми культури і стиль життя, вивчення механізмів виникнення та розвитку явищ моди набуває особливої актуальності. Адже мода впливає на процеси культурної динаміки, сприяє культурним інноваціям, швидкій адаптації людей до неординарних ситуацій, динамічно перетворює культурний простір індивіда тощо. Саме тому назріла потреба в переосмисленні феномену моди, в зміні системи координат, відносно яких моду було прийнято розглядати.
Мода посідає помітне місце в сучасному суспільстві. Вона сьогодні присутня в усіх сферах життя, і така поширеність феномену моди, безумовно, потребує філософського осмислення її як явища, так і причин, чому вона привертає загальну увагу, прихильну зацікавленість чи, навпаки, критику і заперечення. Про сучасну моду можна сказати, що вона явно відрізняється від моди попередніх культурних епох саме активним, стрімким проникненням у нові, досі непідвладні їй сфери культури. Мода - неоднозначний і цікавий, різноплановий соціально-психологічний, культурний феномен. На жаль, вона часто асоціюється тільки зі змінами в одязі і предметах побуту, тобто як дещо другорядне, при цьому втрачається її важливе соціальне і філософське значення, яке обумовлює її присутність у бутті людини. Для моди практично не існує кордонів: вона може проникати в науку, мистецтво, політику, іделогію. Останнім часом тенденція трактування явища моди стала помітною саме в філософському дискурсі. Ставлення до феномену моди в культурі суперечливе та неоднозначне. У повсякденному житті щодо моди висловлюються оцінки радикального характеру. Це і категоричне неприйняття, і дифірамби на її адресу. Такий широкий спектр суджень не в останню чергу зумовлений тим, що мода найчастіше асоціюється з найбільш помітною формою її існування – одягом. При цьому інші форми її існування випадають з поля зору. Найчастіше подібні судження детерміновані сприйняттям повсякденності моди в сфері одягу, яке автоматично переноситься і в інші області. Це призводить до суперечливих та інколи поверхневих оцінок моди. Мода наповнює новим змістом традиційні форми культури та створює нове оточення людини, змінюючи її саму.
Ступінь наукової розробки проблеми. Тільки засобами філософії можливі усвідомлення і аналіз різних концепцій моди. Навіть побічний погляд на явище моди дозволяє виокремити деякі аспекти аналізу цього явища, які й знаходять втілення у розвідках зарубіжних і, набагато рідше, вітчизняних дослідників.
Більшість авторів, що вдаються до філософського осмислення моди, вказують, що феномен моди безпосередньо пов’язаний з ідеєю мінливості. Витоки мінливості моди – у мінливості людської сутності, яка, за виразом Гегеля, перебуває в постійному пошуку особливого та специфічного.
Онтологічний статус моди досліджується у працях Г. Тарда [1]. Для нього мода – одна з форм психологічного і соціального втілення загального світового закону повторюваності. Тому в будь-якому суспільстві особливе значення надається механізму наслідування. Згідно з теорією Тарда, основними формами є наслідування іншій людині, наслідування сучасному або звичному зразку (мода або звичай), наслідування людини самій собі (звичка). Наслідування для Тарда є властивістю людської натури, яку він розглядав як основу суспільного розвитку. Але джерелом суспільного розвитку Тард все ж таки вважає індивідуальну творчість. Саме вона формує як зразки для наслідування, так і окремих людей, здатних до такої творчості.
У дусі семіотичних досліджень мода розглядається як система знаків. Усі численні знаки та знакові системи, які існують у людському суспільстві, складають культуру того чи іншого часу, того чи іншого соціуму. У кожному знаку укладено якийсь сенс, що був виражений і зафіксований у цьому знаку минулими поколіннями. Культура формує людину, зумовлює основні структури знакових систем і адекватну інтерпретацію цих систем людиною. Міжкультурний обмін може відбуватись як у мистецтві, політиці, так і у міжособистісному спілкуванні людей у побуті, сім'ї, неформальних контактах. Процес спілкування можна розглядати як обмін символами, за допомогою яких відбувається передача потрібної інформації [2].
В останній час особливу увагу дослідники звернули на два поняття – повсякденне життя і повсякденність, що означають певну сферу і спосіб життя. В якості дослідження моди як культури повсякденності можна виділити роботу Бернхарда Вальденфельса «Повседневность как плавильный тигль рациональности» [3.]. Сенс становлення моди він виводить з того, що повсякденне життя не існує саме по собі, а виникає в результаті процесів «оповсякденювання», яким протистоять процеси «подолання повсякденності».
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення онтологічного статусу моди в умовах сучасної кризи ідентичності. Мається на увазі, з одного боку, виявлення глибинної сутності моди та визначення факторів, що сприяють її виникненню, а з іншого – виявлення ролі моди в житті сучасної людини. Згідно з поставленою метою визначаються та конкретизуються основні задачі дослідження:
• визначити глибинну сутність моди, розкриваючи її через категорію темпоральності;
• виявити фактори, що викликають "модність” того чи іншого явища;
• виявити місце і значення моди в житті людини ХХІ століття.
Об'єктом дослідження виступає феномен моди як культурно-історична цілісність.
Предметом дослідження є онтологічний і філософсько-антропологічний виміри моди.
Наукова новизна здобутих результатів. У науковому дослідженні здійснюється спроба розробити концепцію, що дозволяє виявити фундаментальні основи моди, усвідомлюючи моду як фактор осучаснення культури, що передусім є необхідним для розуміння зрушень і тенденцій у сфері смислоутворень і самоідентифікації особистості. У контексті вищезазначеного у роботі висунуті наступні положення, що мають наукову новизну:
1. Ефективність прогнозування соціальних процесів зростатиме при врахуванні наступного положення: розуміння моди як явища, здатного надавати людині повноцінне відчуття часу, сприятиме окресленню культуротворчих стратегій розвитку особистості, яка конструює своє життя "тут-і-зараз”, у сьогочасності.
2. Для поглибленого розуміння соціокультурних процесів практично значимим видається положення, що мода, будучи атрибутом культурної динаміки, сприяє наростанню багатоманітності в культурі.
Теоретичне і практичне значення здобутих результатів. Вивчення моди у філософських науках викликане зростанням її значимості в культурі сучасності.
Теоретичні висновки, що зроблені на підставі проведеного дослідження, можуть стати своєрідним методологічним інструментарієм в практиці прогнозування моди (в сфері реклами, одягу, PR-технологій тощо).
Певні результати роботи, можливо, будуть у нагоді для психологів, особливо положення про те, що мода, сприяючи кризам ідентичності (людина моди часто стикається з необхідністю ідентифікувати себе з новим образом), демонструє індивіду, що йому підвладне подолання криз ідентичності і більш глибокого, екзистенційного характеру.
Теоретичні положення і висновки даної роботи можуть бути використані у викладанні курсів з історії культури і культурології, історії релігій, психології, філософії не тільки у старших класах школи, але й у вищих навчальних закладах.
Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів (що містять п’ять і чотири підрозділи відповідно), висновків і списку використаних джерел (15 позицій). Загальний обсяг роботи становить 28 сторінок, з них 26 сторінок основного тексту.
РОЗДІЛ 1
МОДА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Феномен моди у руслі європейської філософської традиції
До недавнього часу в гуманітарних науках існував безпідставний погляд на моду як на занадто несер’йозний, прихотливий, непостійний, мінливий і навіть випадковий об’єкт, не вартий строгого наукового дослідження. Ще давньогрецький філософ Платон ставився до моди зневажливо, пов’язуючи одяг з поняттям оманливої краси. Феномен моди як предмет філософського аналізу явно обділений увагою, фундаментальних філософських досліджень моди вкрай мало. Оскільки мода вважалася другорядним явищем, на якому не варто акцентувати увагу, в трудах відомих класиків філософської думки, які про моду все ж згадували (Дж. Локка, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля), вона освітлювалася вельми побіжно.
Відома українська дослідниця Куц Г.М. [4] впевнено доводить, що існування феномену моди безпосередньо пов’язане з філософською категорією мінливості, відкритою ще давньогрецьким філософом Геродотом. Дослідниця стверджує, що легковажне, несер’йозне сприйняття моди у класичній філософії «зумовлювалося певними причинами, зокрема, ставленням до мінливості... Тим часом вважалося, що в рамках філософського осмислення (зокрема, це стосується філософії епохи раціоналізму) заслуговують на увагу лише інваріантні та незмінні явища культури. Сильні аргументи на користь культурної мінливості почали з'являтися у філософії тільки в XIX ст., причому лише у філософії ХХ ст. стає нарешті очевидним той факт, що мінливість – фундаментальна ознака культури. Отже, у попередні епохи не могли скластися адекватні теоретико-методологічні передумови для філософського дослідження феномену моди як вкрай мінливого явища» [4, 3].
В середині ХХ сторіччя пристальну увагу на роль феномену моди в житті суспільства звернули видатні філософи Х. Ортега-і-Гассет [5], Й. Хейзінга [6], Л. Свендсен [7].
Особливої уваги заслуговує дослідження сучасного норвезького філософа, професора університету міста Берген Ларса Свендсена «Філософія моди». Досліджуючи світ моди, його міфи, ідеї, історію, автор створює книгу про складні взаємовідносини між модою, сучасністю та ідентичністю людини. Ларс Свендсен зупиняється на трудах мислителів від Адама Сміта до Ролана Барта, щоб проаналізувати моду як історичний феномен і естетичну філософію. Аналізуючи багато різноманітних концепцій моди – соціологічних, економічних, знакових, дослідник зосереджує увагу на ідеї мінливості як на головнішій рисі моди у всі часи. Філософ розмірковує про моду як про феномен, що впливає на ставлення людини до самого себе та до оточуючих. Так, безглуздо наслідуючи моду, людина втрачає саму себе. Разом з тим засобами моди можлива самореалізація, але чи дійсно людина проявить себе як особистість? Аналізуючи реалії ХХ сторіччя, Л. Свендсен стверджує, що через скоробіжне життя нинішнього суспільства в душах багатьох людей утворилась духовна порожнеча, яку вони і намагаються заповнити засобами наслідування моди.
Таким чином, феномен моди в сучасній культурі не знайшов спеціального цілісного філософського осмислення. Отже, можна стверджувати про потребу у комплексному дослідженні феномену моди в сучасній філософії.
1.2. Різноманітність уявлень про моду
Мода – неоднозначний соціально-психологічний, культурний, філософський феномен. На жаль, мода найчастіше асоціюється тільки зі змінами в одязі, предметах побуту. При цьому втрачається її важливе соціальне значення. В дійсності ж для моди не існує кордонів: вона може проникати в науку, мистецтво, політику, ідеологію. Отже, поняття "мода” об’єднує достатньо широкий спектр уявлень. Так, з одного боку, поняттям "мода” позначають певні явища, що характеризуються підвищеною мінливістю в будь-якій сфері культури а, з іншої – аналогічні явища лише в області культури одягу.
Отже, визначення онтологічного статусу моди передбачає виявлення її сутності, тих основоположних характеристик, які притаманні лише моді. Це означає, що те, що є модним в одній або в іншій сфері, цікавить нас в якомусь загальному змісті, який і належить виявити. І питання полягає не в тому, чому і як виникає мода в різних сферах культури, а що таке сама мода, що значить "модний” і "бути модним”. Таким чином, в нашому дослідженні ми відволікаємося від конкретних реалій в сфері моди (наприклад, чому десь модне те, а не інше?) та постараємось встановити те, що може бути названо сутністю моди.
Етимологічно слово "мода” за посередництвом французького слова "mode” виходить на латинський термін "modus”, що означає: "міра, правило, норма, образ, спосіб”. Як масове захоплення певним явищем (правда, локального характеру) мода відома з сивої давнини. Але в сучасному розумінні цього поняття (як широкомасштабні трансформації певних популярних явищ культури) мода з’являється лише в ХIII-XIV ст. в Європі.
Вчені доводять, що уявлення про моду визначаються певними соціокультурними умовами. В найбільш ранніх (відомих нам) трактатах про моду майже всі акценти в її оцінках зосереджені на моральних мотивах; мода вважалася похідною від моральності, і людина "пристойного виховання” повинна була знати, як їй належить сприймати модні новації. Починаючи з ХVIII ст., акценти в описах моди зміщуються на виділення категорії наслідування як основної в розвитку моди. Оскільки аж до XX ст. мода була суто елітарним явищем, характеристикою певних соціальних кіл, для більшості вчених (Г. Спенсер, Г. Тард, Г. Зіммель) наслідування вищим колам здавалося найбільш характерною особливістю моди. Саме тому в класичних визначеннях моди категорія наслідування – найбільш суттєва її характеристика.
З появою масової культури моду стали пов'язувати не з категорією наслідування, а зі зростаючим споживанням, вважаючи, що бурхливий розвиток виробництва штучно стимулює нову моду. Основні позиції в оцінках феномену моди в другій половині ХХ ст. зміщуються до фактору відновлення соціокультурних норм. В сучасних концепціях все більше уваги приділяється факту багатоманітності моди.
При всій різноманітності підходів до аналізу феномену моди, можна чітко виділити основні проблеми, які виступають на передній план саме в сучасній культурі. По-перше, змінилося ставлення до самої моди. Якщо попередні культурні епохи продукували ставлення до моди, як до чогось несуттєвого, то сьогодні приходить розуміння того, що ігнорувати силу її впливу на різноманітні сфери культури вже неможливо. По-друге, попередні уявлення про моду найчастіше формувались під сильним впливом однієї домінуючої форми її існування – сфери одягу. Мода активно проникає в різноманітні області сучасної культури, демонструючи тим самим, що сфера її буття не обмежена класичною областю її існування – сферою одягу. Таким чином, продемонстрована наявність онтологічної проблематики в дослідженнях феномену моди, що, на наш погляд, вимагає нових підходів до осмислення цього явища.
1.3. Мінливість як найважливіша ознака моди
Вище ми вже зазначили, що мінливість – найбільш характерна риса моди, тому що вона притаманна всім її проявам. Звичайно, ми чітко усвідомлюємо, що мінливістю (в тій чи іншій мірі) характеризуються всі сфери культури, але саме для моди вона виступає фундаментальною характеристикою. Саме недовговічність існування робить моду модою. Таким чином, ми бачимо, що мода - динамічний процес, на відміну від більшості концепцій (соціологічних, семіотичних, естетичних тощо), які фіксують в явищах моди лише її незмінні, постійні елементи. Адже при "статичному” сприйнятті моди (як сукупності певних модних зразків, що популярні в певний час) втрачається, на погляд сучасних дослідників, одна з основних її особливостей – мінливість. Аналіз феномену моди як динамічного процесу перш за все означає, що в дослідженні категорія часу займає одну із головних позицій.
Отже, характеризуючи об’єкт моди, ми стверджуємо, що він, по-перше, завжди привертає до себе увагу, по-друге, він відрізняється певним рівнем доступності (будь-яка людина за бажанням завжди може наслідувати конкретному зразку моди) і, по-третє, він недовговічний, оскільки відносно "модності” певного об’єкту людина завжди впевнена в його швидкому зникненні.
Отже, під мінливістю моди ми маємо на увазі процес набуття та подальшої втрати "модності” (модних значень) певними об’єктами, тобто зміну статусу об’єктів моди. Разом з тим необхідно більш детально уточнити, що мається на увазі під мінливістю моди: трансформації всередині самого прояву моди чи ритм появи нових зразків моди. Під трансформаціями в самому прояві моди ми розуміємо варіативність конкретного зразку моди, його різновиди при поширенні, тобто зміни всередині самого процесу моди, характер якого завжди динамічний. Отже, мінливість в самому прояві моди ми визначаємо як "внутрішню” мінливість моди. Під ритмом появи нових зразків моди ми розуміємо зникнення старого модного зразка та появу нового, тобто, зміну одного зразка моди іншим. Відповідно, мінливість проявів моди ми визначаємо як "зовнішню” мінливість моди.
Отже, онтологічний статус моди найкраще виявляється в ракурсі аналізу категорії мінливості як найголовнішої характеристики феномену моди.
1.4. Онтологічний статус моди
Мінливість – найхарактерніша риса моди. Тому моду можна визначити як культурний феномен, найбільш адекватний ідеї мінливості. Для виявлення специфіки мінливості моди необхідно, на погляд Г.М.Куц [4], провести її зіставлення з іншими проявами мінливості, наприклад, в науці. Щодо специфіки мінливості моди дослідниця виявила наступні основні моменти. Мінливість зразків моди диктується самою модою, тому що присвоєння певному об’єкту характеристики "модності” свідчить про те, що існування його не може бути довговічним (якщо людина впевнена в тривалості існування якої-небудь новації, зразок навряд чи можна назвати модним). Подібні явища спостерігаються не лише в сфері моди, але й в інших сферах. Мінливість у науці (концептуальна мінливість) теж диктується самою наукою: вчений зобов'язаний змінювати свої погляди там, де того вимагає дисципліна.
Вибір нової доктрини в науці передбачає серйозне раціональне обґрунтування. Разом з тим вибір нового модного зразка також здійснюється, виходячи з раціональної обґрунтованості. Але, якщо необхідність новацій у науці найчастіше підтверджується певними авторитетними критеріями раціональності, то необхідність кожного нового зразка моди, відрізняючись відсутністю таких критеріїв, зароджується і вмирає разом з модністю цього зразка. Таким чином, мінливості зразків моди притаманний дискретний характер. Мінливість у науці, навпроти, відрізняється безперервністю: будь-яка зміна включається в загальну картину процесу, будучи своєрідним накопиченням цієї сфери науки і культури.
Як вже зазначалося, витоки мінливості моди – у мінливості людської сутності, яка перебуває в постійному пошуку особливого та специфічного (Гегель). Причому, мінливість установок людини під впливом моди – це, на наш погляд, завжди справа свідомого вибору. Можливо припустити, що саме тому не кожна людина піддається впливам моди.
Куц Г.М. пропонує мінливість моди розглядати в двох різних аспектах: "внутрішня” мінливість моди (варіативність конкретного зразку моди, тобто зміни всередині самого прояву моди) та "зовнішня” мінливість моди (ритм появи нових зразків моди). Таким чином, будь-який окремий мінливий процес моди здатний надати розгорнуту характеристику явища моди взагалі.
На наш погляд, найлегше виявити сутність моди, її глибинні основи позбувшися традиційного для європейської культури розуміння буття. Адже при всіх розходженнях античної, середньовічної та класичної європейської філософської думки їх поєднувало прагнення до усвідомлення сущого "з точки зору вічності”, тобто абсолютного, сталого – того, що споконвіку було, є і буде. В моді ж все навпаки: вона область тимчасового і минущого.
Як свідчать дослідники, всі різноманітні прояви моди вказують на співвіднесеність моди з часом. Наприклад, вказується, що мода існує в "певний період часу”, вона або "періодично виникає”, або є "періодичною зміною” чого-небудь. Мода – це явище, що "швидко проходить”, це "тимчасова примха”. Тому, маючи на увазі співвіднесеність моди та часу, ми стверджуємо, що прояви моди сучасні, тобто вони властиві лише теперішньому, лише сьогочасності. Вживаючи поняття "теперішнього”, ми маємо на увазі життєву повноту конкретного моменту.
Отже, як зазначає Куц Г.М. [4], характер "внутрішньої” мінливості моди зумовлений співвіднесенням проявів моди лише з теперішнім, сутність же моди полягає у розширенні теперішнього, у фіксуванні уваги людини на життєвій повноті моменту.
Більшість дослідників вважають, що особливість новоутворень, які сприяють виникненню зразків моди, полягає у спрощенні певних ідей у відповідній сфері культури шляхом їхнього занурення в масову культуру (тобто, популяризації). Так, наприклад, високі філософські ідеї біоетики проникають у масову культуру у вигляді екологічних ідей "рухів зелених”; театралізованих моделей одягу будинків "високої моди” (haute couture). Вони, спрощуючись, попадають до споживача в утилітарно-повсякденному виді; ідеї квантової фізики популяризуються в наукових журналах тощо.Таким чином, мода приводить до спрощення ідей у конкретній сфері культури, сприяючи тим самим доступності цієї сфери. Адже саме доступні ідеї, які зрозумілі більшості, підхоплюються широкими масами та у такий спосіб популяризуються.
Якщо мати на увазі фактори відбору, то специфіка феномену моди полягає в тому, що модним, на нашу думку, може стати тільки цікаве. Таким чином, не кожна спрощена ідея може стати "модною”, а лише та, яка викликає непідробний інтерес, дивує та вражає. Мода, наближаючи цікаве, робить його доступним. І навпаки, якщо виникає зацікавлення чим-небудь у певній сфері культури, то, найчастіше, доступність цього об'єкту – сфера моди.
Отже, характер "зовнішньої” мінливості моди (мінливості зразків моди) зумовлений спрощенням тих ідей відповідної сфери культури, які викликають підвищений інтерес та які поширюються в культурному середовищі, здатному до швидких динамічних перетворень. Онтологічний вимір моди розкривається через категорії мінливості, сутності, становлення, часу.
1.5. Місце і значення моди в житті людини
Людина моди – це людина, що почуває себе співзвучною часу. Вона йде в ногу з часом. Теперішнім для людини стає те, на чому зосереджена її увага. Але, тому що увага людини може бути зосередженою, наприклад, на її минулому або майбутньому, ми вводимо наступне розрізнення: "емоційний час” і "дійсний час”. Під "емоційним часом” ми маємо на увазі "внутрішній” час суб’єкта, індивідуальне сприйняття часу, в якому можна перенестись в минуле, в майбутнє, в світ фантазій тощо. Під "дійсним часом”, навпаки, маємо на увазі відповідність його часу реального життя, реальній тривалості. Не треба забувати, що саме в "дійсному часі” створюється об’єктивне (не залежне від конкретного індивіда) теперішнє. Коли співпадають "емоційний” і "дійсний” часи (відбувається ототожнення теперішнього), то людина, на наш погляд, отримує більш яскраві відчуття від сприйняття реальності. Отже, поєднання "зовнішнього” (об'єктивного) і "внутрішнього” (суб'єктивного) теперішнього вчені визначають як повноту теперішнього, як «присутність у бутті». Людину, здатну до ототожнення теперішнього за допомогою моди, визначимо, погоджуючись з думкою Г.М Куц, як "людину сьогочасну”.
«Отже, "людина сьогочасна” – це людина, яка за допомогою моди проживає своє теперішнє в повну силу, яка є присутньою в ньому та яка відчуває безпосередньо повноту буття. Від розуміння дійсності часу як дійсності теперішнього (за допомогою моди), через осмислення буття як буття актуального, до розуміння того, що таке буття людське, що таке життя – така, на наш погляд, стратегія життя "людини сьогочасної” [4, 9].
Мода, на нашу думку, надає людині відчуття успіху через залучення її уваги саме до тих сфер, в яких швидко вирішуються проблеми.Разом з тим, людина при виборі нової моди стикається з необхідністю ідентифікації себе з новим образом, зі зміною ідентичності, що може призводити до криз ідентичності. Таким чином, мода, сприяючи кризам ідентичності, доводить тим самим людині, що подолання криз ідентичності більш глибокого, екзистенційного характеру підвладне самій людині.
Активний розквіт моди в сучасній культурі свідчить, на нашу думку, про зміщення акцентів на позитивне сприйняття теперішнього, сьогочасності. Мабуть, у зміні суб'єкта полягають причини розосередження моди в культурі, експансії її в нові сфери. Людина починає усвідомлювати, що важливі саме ті цінності, які реалізовуються тільки в теперішньому. Вона прагне більш ретельно створювати свою сьогочасність.
Позитивне сприйняття моди в культурі передбачає, на наш погляд, позитивне ставлення до сприйняття сьогочасності, коли вважається, що людина мусить жити насущними проблемами, не заглиблюючись особливо в минуле і не переймаючись майбутнім. Але кожна культурна епоха відрізняється своїм ставленням до часу.
Кожна епоха продукувала своє неповторне ставлення до часу. Але не тільки в межах різних культурних епох спостерігалися відмінності в сприйнятті часу. Різні сфери культури також відрізняються своїм ставленням до часу. Так, наприклад, у сфері політекономії, як указував Ж. Бодрійяр [2], час під владою товару накопичується як гроші, а під владою моди час подрібнюється на переривчасті цикли, які взаємно накладаються. Якщо ж порівнювати ставлення до часу в таких сферах культури як мода і наука, то наука – це царство вічного, а мода – мінливе і минуще. Таким чином, у науки і моди – різні шляхи руху при одній меті. Наука – це пошук вічного, спрямованість у майбутнє, боротьба з часом шляхом пошуку стабільного, незмінного, шляхом подолання тимчасового, виключення минущого. Мода ж акцентує увагу на конкретному теперішньому, на подоланні часу шляхом нескінченного подрібнення його.
На думку вчених, ставлення до часу в європейській культурі зумовлене тим сприйняттям часу, яке спостерігається в християнстві і було своєрідною секуляризацією релігійно оформленого сприйняття есхатологічного часу. Лінійне сприйняття часу як дороги, спрямованої в майбутнє (що є актуальним для християнства з його ідеєю другого пришестя), сформувало, на наш погляд, такий тип людини, яка найчастіше живе майбутнім, не затримуючись у сьогочасності. Оскільки соціокультурні умови в європейській культурі зумовлювали ставлення до часу як до звичайної тривалості, людина не завжди мала здатність до повноцінної реалізації в сьогочасності. Тому в європейській культурі поступово виникають явища, завдяки яким людина відчуває себе причетною до теперішнього, до сьогочасності. Таким явищем, на наш погляд, і стала, зокрема, мода як своєрідний механізм, що дозволяє людині реалізовуватися саме в сучасності, в теперішньому.
Отже, функціонування моди в сучасній культурі, яка характеризується різноманіттям форм буття, кардинально відрізняється від функціонування моди в попередні культурні періоди. Мода сприяє посиленню процесів культурної динаміки, а це призводить до ускладнення та диференціації різноманітних форм культури.
Висновки до першого розділу:
Отже, функціонування моди в сучасній культурі, яка характеризується різноманіттям форм буття, кардинально відрізняється від функціонування моди в попередні культурні періоди. Мода сприяє посиленню процесів культурної динаміки, а це призводить до ускладнення та диференціації різноманітних форм культури. Таким чином, ми проаналізували роль моди в житті людини.
РОЗДІЛ 2
КРИЗА ІДЕНТИЧНОСТІ У ХХІ СТОЛІТТІ
2.1. Мода як реакція на цивілізаційні виклики
Планетарні культурно-цивілізаційні зміни, пов’язані з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального, від культури модерну до постмодерну, які переживає сучасне людство, охоплюють всі сфери життя соціуму. Трансформуються життєві орієнтири і критерії раціональності, моральні норми і стандарти поведінки, взаємовідносин між індивідом і владою, особистістю і колективом. Підвищення темпів соціального розвитку супроводжується періодичною переоцінкою цінностей, трансформацією культурних зразків. У зв’язку з цим не може не збільшуватися значення моди як одного з найважливіших сучасних механізмів зміни культурних зразків і стандартів.
Розміщений в епіграфі нарратив є яскравою замальовкою людини, яка живе на зламі двох століть – ХХ і ХХІ. Це виразна метафора людини, що опинилася у водовороті пострадянської кризи. М.А. Рогозинська називає його «дезінтегрованою людиною» [8, 83]. Безкінечно розширюються межі світу і життя: життя середньої людини тепер вміщує в себе весь світ.
Характеризуючи суспільну свідомість кінця минулого століття, яке він називає епохою достатку, відомий іспанський мислитель Хосе Ортега-і-Гассет пише: «Но...знаменитое время «изобилия» на самом деле – тупик в конце пути... Поэтому как это ни удивительно, но именно во времена так называемого «изобилия» люди чувствуют особую пустоту своего существования» [5, 60]. У зв’язку з цим людина приміряє на себе, як одяг, чужу ідентичність – економічна ситуація примушує її до зміни професій, ролей, суспільного статусу. Поспіль деякий час людина втрачає здатність усвідомлювати, хто вона сама.
Територією життя «дезінтегрованої людини», на думку дослідників, є хронотоп віртуальний, тобто ні з чим не співвіднесений: ні з кардинально запереченим минулим, «фантомним» (таким, ніби все, що було раніше, трапилося в іншому світі), ні з можливим майбутнім, яке усвідомлюється як продовження чужої життєвої історії, чужого нарративу. Майбутнє як спроба подолання теперішнього втрачає свою динаміку: плани «дезінтегрованої людини, які складали сенс всього життя, мають бути жорстко переглянуті (хтось хотів стати вченим, а став підприємцем, хтось мріяв стати вчителем, а змушений торгувати у кіоску), а елемент свободи зведений умовами зануреної у кризу країною до мінімуму. Теперішнє починає «галопувати»: час летить, але стоїть на місці.
Політична та економічна ситуація в світі вимагає від кожного відповіді на запитання «Хто Я?», «Хто ми?», внаслідок чого загострюється проблема особистісної й соціальної ідентифікації. У динамічному за своїм розвитком суспільстві, яке звільнюється від нав'язуваних згори соціально-політичних та ідеологічних стереотипів мислення, докорінно змінюється сама постановка цієї проблеми. Виникає потреба визначення приналежності особистості до певних ієрархічних кіл як самими людьми в плані їх самоідентифікації, так і соціологами, філософами, які досліджують суспільні процеси і явища, що і обумовлює актуальність нашої проблематики.
2.2. Філософське осмилення поняття ідентичності
Над таїною людської душі, як і над таїною всесвіту, людство замислювалося з давніх давен. «Пізнай самого себе», - проголошував надпис на фронтоні храму Аполлона в Дельфах, де знаходився видатний оракул. Ця фраза, можливо, визначила головну тему філософії, її суть. Що б не намагалася усвідомити людина, вона робить це, щоб пізнати всесвіт і зрозуміти саму себе, відповісти на запитання «Хто є я?». Адже самопізнння – це не довгий прямий шлях до поставленої мети, це безкінечне блукання в лабіринті, кожен закоулок якого може представляти особливу цінність. Російська дослідниця Труфанова порівнює усвідомлення людиною власного «Я» з уявним оглядовим майданчиком, який дозволить трохи піднестися над безкінечними ходами і осягнути лабіринт у цілому. «Та смотровая площадка, которая делает возможным увидеть весь лабиринт, – это и есть идентичность» [9, 13].
Поняття ідентичності розглядається, як правило, в контексті наук, що вивчають людину, - психології, соціальній філософіїї, антропології, соціальній психології тощо. Виділяються індивідуальна та колективна ідентичності. Коли йдеться про індивідуальну ідентичність, ми розглядаємо ставлення людини до себе самої, становлення чого здійснюється в ході соціальної взаємодії. Колективна ж ідентичність є не стільки усвідомленням певною спільнотою самої себе, скільки приписуваним їй зовні певним значенням. Індивідуальний рівень ідентичності розглядається вченими як набір персональних характеристик, які роблять людину унікальною. Соціальний рівень відповідно пов'язаний з ідентифікацією людини із нормами і сподіваннями соціального середовища, в яке вона занурена.
Будь-яка особистість являє собою продукт розвитку культури й виступає стосовно культури одночасно в декількох якостях: як продукт культури; як споживач культури; як виробник культури; як транслятор культури. На всіх етапах життєвого шляху особистості іманентно властиві соціальні характеристики. Відповідаючи на запитання «Хто Я?», люди починають із того, що відносять себе до якихось формальних або неформальних груп у суспільстві, вказують свою стать, вік, професію й т.д. і лише після цього перераховують властивості свого характеру, індивідуальні здатності й т.д. Схильність описувати себе в соціальних термінах, кожний з яких має на увазі приналежність до певного «Ми», підсилюється в процесі формування й розвитку особистості. Соціальне самовизначення – важлива сторона ідентифікації особистості. Таким чином, ідентифікація особистості з поняття психологічного стає загальнонауковим і знаходить нові значеннєві відтінки у філософії, культурології, насамперед, у соціології.
Існують багато інших визначень ідентичності. Але головним є те, що ідентичність означає послідовність психічного життя особистості.
«Особиста ідентичність чи самоідентичність людини, - знаходимо у Вікіпедії, - це єдність і спадкоємність життєдіяльності, цілей, мотивів і смисложиттєвих установок особистості, яка усвідомлює себе суб'єктом діяльності. Це не якась особлива риса чи сукупність рис, якими володіє індивід, а його самість, відрефлексована в термінах власної біографії. Вона виявляється не стільки в поведінці суб'єкта і реакціях на нього інших людей, скільки в його здатності підтримувати і продовжувати якийсь наратив, історію власного «Я», що зберігає свою цілісність, незважаючи на зміну окремих її компонентів». Соціальна ідентичність - це переживання і усвідомлення своєї приналежності до тих чи інших соціальних груп і спільнот. Ідентифікація з певними соціальними спільнотами перетворює людину з біологічної особини в соціального індивіда й особистість, дозволяє йому оцінювати свої соціальні зв'язки і приналежності в термінах «Ми» і «Вони». Є.О. Труфанова стверджує: «Саме ідентифікація є процессом визначення індивідом самого себе, процесом побудови ідентичності. Основи ідентифікації можуть бути відмінними – кожний Я-образ передбачає ідентифікацію за якоюсь однією основополагаючою ознакою» [9, 14].
Отже, відчуття ідентичності дозволяє Я усвідомлювати, ким я є, і дозволяє використовувати різноманітні прояви багатогранної особистості Я, які виникають у процесі спілкування з іншими людьми в різноманітних ситуаціях. У людському «я» поєднується безліч Я-образів, кожен з яких відображує особливості нашої поведінки в різноманітних ситуаціях соціальної взаємодії.
2.3. Людина в лабіринті ідентичностей
Нове європейське суспільство достатку і массового споживання стало втіленням давньої мрії людства про розумне облаштування земного раю, про силу знання, що дозволяють подолати труднощі в освоєнні людиною світу. Ми живемо в так званому інформаційному суспільстві, де інформація відіграє основну стратегічну роль у діяльності людей та змінює в першу чергу її творчий компонент, нівелюючи в деякій мірі роль традиційних соціальних інститутів, на які раніше покладалися надії на допомогу. З'явився навіть новий термін – «симптом отруєння високими технологіями», до якого вчені відносять «пріоритет швидких рішень проблем, поклоніння технології та одночасний страх перед нею, втрата розрізнення між фантазією та реальністю, сприйняття насильства як норми життя, любов до технології як до іграшки, розсіяність та відстороненість життя, наростання порожнечі буття» [8, 83]. Самототожність тепер усвідомлюється не як метафізична незмінна, аяк незавершеність, Людина позбавлена впевненості в собі самій. Ю.Д.Доброносова стверджує, що сьогодні «ідентичність постає як невизначений проект, що у принципі не може мати завершення» [10, 87].
Сучасна людина располагає значно більшою кількістю вільного від професійної діяльності часу, ніж у попередні епохи. У зв'язку з цим у її ідентичності важливу роль починають відігравати другорядні ідентифікації – адже коли люди вирішують познайомитися з кимось ближче, вони розповідають про те, що полюбляють, чим захоплюються, а не про те, чим зайняті на роботі. Рольова гра, мережева ідентичність – все це аспекти проблеми, яка у філософському дискурсі одержала назву ескапізм. Термін цей походить від англійського слова «eskape» - тобто «бігти, втікати, рятуватися». Ескапізм – це характеристика діяльності людини, яка «втікає» від реального, повсякденного світу в світ марень, фантазій, ілюзій. Ескапізм може бути і фізичним, коли людина покидає місто і біжить у глухе село, в гори, усамотнюється в лісі. Але сьогодні набагато більшого значення набуває інший – віртуальний ескапізм, тобто бігство у будь-який створений фантазією людини вторинний світ. Так, у якості ескапізму можуть виступати релігія, читання книжок, перегляд телепередач, комп'ютерні ігри, спілкування в Інтернеті, музика, спорт, побудова кар'єри, наслідування модним зразкам тощо. Все вищезазначене приводить до виникнення у людини відчуття «бездомності», «самозванства».
Отже, ми бачимо, що умови сучасного інформаційного суспільства роблять можливими безліч можливих ідентифікацій, кожна з яких пропонує людині створити певний Я-образ. Структура Я стає дуже складною, якою не була ніколи раніше, у зв'язку з чим проблема ідентичності загострюється, адже чим більше Я-образів, тим складніше зберігати їх зв'язаність і послідовність, тобто саму ідентичність.
2.4. Особливості ідентифікації людини засобами моди
Як доводять дослідники, в сучасній культурі особа постає неідентифікованою, а особистість постає як автопроект, у якому ролі та статуси є не метою ідентифікації, а лише засобами реалізації проекту. В цих умовах успішність програваних ролей виступає як «маніфестація іміджу або проект персоніфікованого бренду, а головною проблемою підтвердження ідентичності стають знаність та впізнаваність» [11, 72]. В цьому напрямку можна розглядати і феномен моди. Ідентичність нині має тенденцію замінюватися самопроектуванням. «Ідентичність як імідж загрозлива в тому випадку, коли вона вдається до заміни «самототожності-як-бути» на «самототожність-як-здаватися», - зазначає Ю.Д.Доброносова [11, 72]. В цих умовах суб’єкт приречений на постійне невдоволення, відчуття нестачі, мріяння про насолоду, котра недоступна, бо і сама віртуальна реальність нерідко пропонує задовольнити у віртуальному форматі ті потреби, які суб’єкт не здатен задовольнити в реальності. Так проявляється або фундаментальна недовіра до можливості самоідентифікації, або втеча у готові зразки самоозначування в рамках певних імідж-ідентичностей. Інформація стає фетішем нового суспільства, а місце товарів або фірм заступають іміджі та технології.
Ідентичність як імідж в умовах сучасної інтервізуальної культури повинна постати як певне зображення і бути включеною до певної мережі. Самообраз перетворюється на зображення на екрані, яке відірване від людини, до котрої воно було «прикріплене» первинно, й опиняється прикріпленим до інших координат, до іншої людини. Цікавий поворот набуває засвідчення «Я»: «Моє зображення на екрані – отже, я існую». Так досягається ілюзія безсмертя, адже, на відміну від смертності людини, імідж-ідентичність як зображення може транслюватися набагато довше. Дослідники стверджують, що сучасна візуальність – це переважно екранна візуальність [11, 73]. Потоки реклам, які сприймаються як застиглі екрани, безліч табло, перетворених на екрани, екрани камер спостереження оточують людину всюди. створюючи новий обжитий простір. І в цьому не треба бачити лише негативне. Т.С. Воропай вказує, що з огляду на віртуальність як характерну рису сучасної культури, головним виявляється – бути медіатором (як посередником), тому наративна ідентичність як самоінтерпретація починає заступатися віртуальною, кліповою ідентичністю, основою якої є візуалізація» [12, 29].
Тож з одного боку людина інформаційного суспільства має мати загострене почуття власної індивідуальності, а з іншого – їй притаманні самозаперечення та розчинення в інфосфері. Маски імідж-ідентичностей в цих умовах не змінюють фундаментальної байдужості людини, але дозволяють їй досягати своїх цілей, входити до різноманітних спільнот, використовувати їх на свою користь, відчужувати та перетворювати на товар.
Отже, в суспільстві на зламі століть у суб’єкта, наділеного свободою, завжди існує вибір мати кілька ідентичностей, але вони все одно залишаються зовнішніми інтерпретаціями, що нашаровуються одна на одну, щоб заглушити травматичну екзистенциальну порожнечу. За таких умов одномірна людина поступається серійно багатомірній і стає «ідеальним манекеном». Одним з варіантів такої зовнішньої інтерпретації і є феномен сучасної моди.
Враховуючи вищевикладене, існуючу мережеву культуру можна порівняти вслід за Ю.Д.Доброносовою, з «супермаркетом імідж-ідентичностей», якому ідеально відповідає тип «суб’єкта-манекена», що накопичує самообрази, часто продуковані індустрією маніпуляцій і симуляцій» [10, 92].
Отже, «людина сьогочасна», або «людина моди» виглядає розгубленою, бо системи світоглядних цінностей руйнуються і підміняються зовнішніми інтерпретаціями. Мода виступає як спроба зовнішнього подолання внутрішньої екзистенциальної порожнечі людини ХХІ століття.
Висновки до другого розділу:
1. У динамічному за своїм розвитком суспільстві, яке звільнюється від різного роду стереотипів мислення, виникає потреба визначення особистістю своєї належності до певної ієрархії. Відчуття ідентичності дозволяє Я різноманітно проявляти багатогранність особистості в ситуаціях, різноманітність яких неможливо передбачити заздалегідь. Людське «я» поєднує безліч Я-образів, кожен з яких відображує особливості нашої поведінки в різноманітних ситуаціях соціальної взаємодії.
2. Інформаційне суспільство робить актуальними безліч можливих ідентифікацій, кожна з яких пропонує людині створити певний Я-образ. Структура Я ускладнюється, у зв'язку з чим проблема ідентичності загострюється: чим більше Я-образів, тим складніше зберігати їх зв'язаність і послідовність, тобто саму ідентичність.
3. Сучасна людина розгублена руйнуванням системи світоглядних цінностей, тому підміняє їх зовнішніми інтерпретаціями. Мода виступає як спроба зовнішнього подолання людиною ХХІ століття внутрішньої екзистенциальної порожнечі.
ВИСНОВКИ
Поставивши собі за мету дослідження онтологічного статусу моди в умовах сучасної кризи ідентичності, в результаті аналізу онтологічного і філософсько-антропологічного вимірів моди ми дійшли наступних висновків:
• Онтологічний статус моди виявляє себе через через категорії мінливості, сутності, часу, становлення.
• Саме мінливість є найхарактернішою рисою моди, яка притаманна всім її проявам, отже правомірним є розуміння феномену моди як динамічного процесу.
• Глибинна сутність моди полягає у співвіднесеності її проявів з конкретним теперішнім (сьогочасністю), у відокремленні модою теперішнього в плині часу.
• Через поняття "спрощення” та "інтерес” можна визначити фактори, що спричинюють виникнення явищ моди. Появі цих факторів сприяє активізація процесів культурної динаміки.
• Поняття "людина сьогочасна” означає людину моди: включаючись у сферу моди, людина відчуває себе як таку, що живе тут-і-зараз, тобто співпричетна сьогочасності та здатна до "розширення теперішнього”.
• Підвищення темпів соціального розвитку супроводжується періодичною переоцінкою цінностей, трансформацією культурних зразків. Розуміючи сутність моди через категорію темпоральності, знаходимо пояснення збільшення значення моди, яка починає діяти як один з найважливіших сучасних механізмів зміни культурних зразків і стандартів.
• Виявлення факторів, що викликають "модність” того чи іншого явища, свідчить про те, що умови сучасного інформаційного суспільства створюють безліч можливих ідентифікацій, кожна з яких пропонує людині прийняти певний Я-образ. Мода виступає як одна з таких можливостей.
• Набуття модою екзистенційного значення є ознакою транзитивного суспільства, коли суб’єкту, наділеному свободою, саме мода пропонує вибір мати кілька ідентичностей. Але запропоновані модою моделі самоідентифікації все одно залишаються зовнішніми інтерпретаціями, що нашаровуються одна на одну, щоб заглушити травматичну екзистенциальну порожнечу, кризу ідентичності. За таких умов одномірна людина поступається серійно багатомірній і стає «ідеальним манекеном». Отже, одним з варіантів такої зовнішньої інтерпретації і є феномен сучасної моди.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Тард Габриэль. Сущность искусства: [пер. с фр.]. - Изд. 2-е - М. : URSS, 2007. - 112 с.
2. Бодрийяр Ж. Система вещей.-М.: Рудомино, 2001. - 218 с.
3. Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности : Пер. с англ., нем., фр. - М. : Прогресс, 1991. – 197с.
4. Куц Г.М. Феномен моди: онтологічний статус і філософсько- антропологічні засади. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. – Х., 2003. – 16с.
5. Ортега-і-Гассет Х. Восстание масс.- у Зб.: Ортега-і-Гассет Х. Дегуманизация искусства. – М: Радуга,- 1991.
6. Хейзінга Й. «Homo ludens». – М. : Прогресс-Академия, 1994. – 234с.
7. Свендсен Л. Философия моды.-М.: Прогресс-традиция, 2007// УДК 18 ББК 87.774
8. Рогозинская М.А. Дезинтегрированный человек: о российском хронотопе кризиса // Практична філософія. - №3. – 2011 (№41). –С.83-89.
9. Труфанова Е.О. Человек в лабиринте идентичностей// Вопросы философии. – 2010. -№2. С.13-22
10. Доброносова Ю.Д, Самоідентифікація перед сучасними викликами: інтенсифікація множинності і незавершеності// Практична філософія.- №2.-2010.-С.85-93
11. Доброносова Ю.Д. Підстави самоідентифікації та пізнання інтервізуальності сучасної культури//Практична філософія.-2011.-№3.-С.67-77
12. Воропай Т.С. Между глобализацией и масскультурой (несколько фрагментов об идентичности) //Философские науки.-2009.-№10.- С7.11-31
13. БольшуновА., Гальченко В. Обращаясь к Богу. Философские заметки//Православная беседа. – 2002. - №4. – С.16-18.
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
Вікіпедія. - [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_(%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F)
М. Нічога. Діагноз: криза ідентичності.- [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/25/5166756/
|