Феномен авторської телепередачі в українському телевізійному просторі
ПЛАН
вступ 1. Актуальність теми 2. Мета і завдання дослідження 1. Жанрові різновиди в журналістиці 2. Авторська телепрограма
Висновки Використана література Додатки
Вступ У розвиток телебачення вкладено багато зусиль самих талановитих і розумних людей епохи. За якихось сто років ця сфера стала невід'ємною частиною кожної людини. Саме завдяки телебаченню сьогодні стала більш доступною будь-яка інформація. В телебаченні відображені всі галузі життя людини і всі події, які відбуваються навкруги. Так, сьогодні телебачення - це глобальна сфера, яка включає в себе тисячі каналів, завдяки яким глядачі можуть бути присутніми при розгортанні тих чи інших подій у будь-якому місці земної кулі. Телебачення, при всіх його численних перевагах, має і недоліки. Іноді дехто з нас проводить за екранами телевізора занадто багато часу, переглядаючи потрібні й непотрібні передачі. Надмірна захопленність телепрограмами шкодить здоров'ю, зменшує можливість зайнятися потрібними й корисними справами — спортом, професійною діяльністю, мистецтвом. Останнім часом однією з основних тем дискусій в Україні, стала проблема негативного впливу телебачення на дітей, адже в сучасному телеефірі більшу кількість часу займають сцени насильства, жорстокості та аморальної поведінки. Ні для кого не таємниця, що масова культура проникла в усі сфери життя, ставши своєрідною нормою для мільйонів людей, які опікуються нею щоденно, в першу чергу завдяки телевізійному екрану. Видатний іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет, французький соціолог Лебон та їх послідовники розглядали засоби масової комунікації як інструменти , що забезпечували маніпулювання натовпом, як один з елементів масового суспільства. XX століття — час розквіту телебачення та масової культури. Ці феномени народилися в різних сферах, технічній і духовній, але незважаючи на це, вони об’єдналися, щоб, ставши одним цілим, перетворитися на самий сильний засіб впливу на думки та почуття великої кількості людей. Співіснують вони, бо їх об'єднують такі фактори, як масовість, видовищність та загальнодоступність. Телебачення, само по собі, в силу своєї природи, наділене цими якостями, і саме тому масова культура використовує його зі своєю метою. Масова культура в тій чи іншій мірі присутня практично в усіх телепрограмах — від інформаційних до дитячих передач, однако ступінь її присутності в них різна. Є програми, які вона підкорила собі повністю: багатосерійні телефільми, рекламу і так звані шоу-програми. Американський критик Г. Оверстрит писав: «Практики телебачення відкрили, що самий вірний спосіб залучити глядачів — надати їх життю ілюзій. Треба зробити так, щоб мрії стали яскравішими за реальність». Саме це і робить телебачення. І чим більшу духовну порожнечу відчуває людина, чим безбарвніші її будні, тим легше вона йде назустріч міфам і фантазіям, які пропонують їй твори на телеекрані. Ми все більше впевнюємося в істині: хто володіє телебаченням, той володіє людським розумом.
Актуальність теми Історія з найдавніших часів до сучасності підтверджує, що духовні, моральні цінності є базою, на якій будується здорове суспільство. Прагнення до істинних цінностей, висока моральна культура дозволяють долати будь-які соціальні негаразди. Джерелом морального вдосконалення є, перш за все, спілкування з духовно багатими людьми. Зустріти сучасного Сократа, Платона або Аристотеля на вулиці достатньо складно. Разом з тим потреба в розвиваючому спілкуванні надзвичайно висока. Кожна освічена людина рано чи пізно усвідомлює це. Мудре слово вчителя може допомогти людині у складний момент її життя, підказати вірну дорогу, закликати до терпіння і порозуміння. Виникає логічне запитання: де знайти такого наставника? Як поговорити з ним про те, що наболіло в душі? Як одержати від нього відповіді на всі запитання? Задача надто важка. Талановиті психологи, філософи, політологи, економісти та інші спеціалісти-професіонали поділяться знаннями зі своїми глядачами в рамках спеціальних авторських програм. Автор самостійно визначає зміст і тривалість циклу передач, виділяючи лише найважливіші, найцікавіші й маловивчені теми. Таємниці відкриваються лише тим, хто пристрастно бажає їх пізнати. Глядачі авторських телепрограм одержують унікальну можливість відкрити для себе невідомий світ. Отже, телевізійний ефір залишається найбільшим чинником впливу на свідомість масової аудиторії. Окремі напрямки сучасного українського телепростору, зокрема авторське телебачення, зазнають суттєвих змін, пов’язаних зі зміною загального культурно-історичного, політичного, геополітичного, психологічного та соціального контексту. «Авторська программа» як маркер багатьох телеканалів тривалий час залишається поширеним явищем у телеефірі, проте самі поняття «авторська програма», «авторське телебачення» не мають усталених, чітких визначень, окреслених меж і форм, а динаміка їхньої трансформації поки що не знайшла системного відображення у дослідженнях вітчизняних учених. Комунікативні особливості телебачення, які в повній мірі виявляються в авторських програмах, у своїх роботах досліджували авторитетні західноєвропейські вчені Ж.Бодрійяр, У.Еко, представники російської наукової думки Р.Борецький, Я. Засурський, С. Муратов та інші. Окремі аспекти розвитку українського телевізійного простору стали предметом дослідження українських учених В. Здоровеги, В. Різуна, В. Владимирова, а також донецьких журналістів та діячів науки І.О. Зоца, В.Т. Горбачука, В.І. Романька. Разом з цим практично не ставилось завдання вивчення передумов виникнення та еволюції авторського телебачення, його досвіду на українському грунті. Отже, усвідомлення потенціалу цього напрямку вітчизняного телебачення, його проблем і перспектив дасть можливість українській журналістиці подолати негативний вплив масової культури, створити умови для успішного розвитку власної телевізійної індустрії. Мета роботи – окреслити особливості авторського телебачення в українському інформаційному просторі, визначити межі цього комунікативного феномена, його складові, характеристики, динаміку розвитку; зробити спробу узагальнити український практичний досвід створення авторських програм; визначити основні тенденції розвитку, тематику, проблематику, особливості роботи тележурналістів; окреслити жанрові особливості авторських програм художньо-публіцистичної спрмованості. Предмет дослідження – жанрові особливості популярних телевізійних програм загальнонаціональних та регіональних телеканалів України, які в ефірі визначені як авторські.
1. Жанрові різновиди в журналістиці
Людський геній постійно продовжує пошук засобів відтворення дійсності, збереження й передачі інформації. Закономірності творчого процесу в журналістиці реалізуються в різних більш-менш усталених формах літературної продукції. У межах різних потоків журналістської інформації існують вироблені практикою, історично сформовані жанри. Залежно від того, яку мету ставить перед собою журналіст і яке завдання розв’язує в творчому процесі, він обирає і відповідний жанр, який дає змогу якнайкраще розкрити ту чи іншу тему, виявити свої творчі можливості. В найбільш загальному розумінні жанр, за висловлюванням видатного філософа, теоретика літератури М.М.Бахтіна, - це «пам’ять мистецтва»(1, 124), тип твору, що складається в процесі історико-літературного розвитку. Жанр характеризується високим ступенем стійкості як структури, так і змісту. Отже, жанр - це відносно стійка історично зумовлена структурно-змістовна єдність. У журналістиці під жанром прийнято розуміти «усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури» (6, 76). Всі жанри в процесі історичного розвитку журналістики сформувалися об’єктивно, і причиною їх виникнення є потреба в різнобічному відтворенні дійсності. Вони не є вічними, застиглими, раз і назавжди даними. ЗМІ у постійному русі та пошуку. Вони, як і саме життя, змінюються, розвиваються. В науці про журналістику існують кілька критерієв поділу творів на жанри. Першим із них є об’єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який стає основою жкрналістського твору. Другим чи не найважливішим критерієм поділу творів журналістики на жанри є призначення виступу. Дуже багато залежить від того, яку мету ставить перед собою редакція і конкретний автор. Якщо журналіст хоче просто повідоміти про той чи інший факт, подію, то маємо справу із заміткою, хронікою, тобто тим, що об’єднується поняттям «новини». Коли ж необхідно детальніше відтворити подію, автор вдається до звіту, репортажу. Позиція людини, її погляд на те чи інше явище, її думки і висновки потребують діалогічної форми відтворення дійсності. І тут ми вдаємося до інтерв’ю у його різноманітних модифікаціях тощо. Тісно пов’язаний із призначенням твору третій критерій – масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення. Цей критерій дає змогу не тільки вирізняти матеріали інформаційно - описові й аналітичні, а й диференціювати літературні різновиди в групі аналітичних жанрів. Так, наприклад, коментар, стаття, огляд різняться саме широтою охоплення життя, масштабністю узагальнень. Четвертим критерієм поділу творів журналістики на жанри є особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму. Наприклад, надмірна суб’єктивність бачення, метафоричність викладу, природна у жанрах художньо-публіцистичних, може бути не тільки зайвою, але й протипоказаною в офіційному повідомленні. Різні жанри журналістики прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. Для кожного жанру характерні свої ознаки, але треба пам’ятати, що цей розподіл досить умовний. Життя, жива журналістська практика завжди багатші, ніж наукові уявлення про них. Схема поділу творів журналістики на жанри
Інформаційні жанри Це оперативні й найбільш розповсюджені жанри газетної, радіо- або телевізійної інформації, що стисло й виразно, своєчасно й оперативно повідомляють про конкретні факти, події, явища дійсності (замітка, звіт, інтерв’ю, репортаж, кореспонденція). Інформація не сприймає домислів, інтерпретацій та ін., а буквально фіксує дійсність у тому вигляді, в якому вона доступна відображенню.
Аналітичні жанри Це найпопулярніші жанри (коментар, стаття, рецензія, огляд, лист, звернення тощо), в яких оперативно, в публіцистичній формі відображується дійсність і на підставі аналізу робляться конкретні висновки й узагальнення. Найважливішими рисами цієї групи жанрів є оперативність, аналітичність, критична спрямованість, авторське ставлення до баченого й викладеного.
Художньо-публіцистичні жанри В цих творах (нарис, зарисовка, авторська художня документалістика, фейлетон, есе, памфлет, гумореска, байка, пародія тощо) автори більшою мірою контролюють фабулу подій, що відбулися, маючи можливість перебудовувати, видозмінювати її силою власного задуму. Відображуючи факти через призму свого бачення, власної позиції, автор тим самим здійснює творчий їх відбір, виявляючи найбільше, на його погляд, істотне, відсікаючи другорядне, але ні в якому разі не спотворюючи їх. Публіцистика вимагає високого професійного рівня й широкого кругозору, великої відповідальності та зваженості від журналіста. Відмінність публіцистичних жанрів від інших - в домінуванні авторського начала. Публіцистика не як термін, а як певне суспільно-творче, духовне явище набагато давніша від журналістики і навіть друку. Першими публіцистами давнини були оратори, проповідники, священники. Публіцистичний твір з'являється як результат осмислення автором подій, тобто як матеріал, де автор має більший ступінь свободи. Жанрові особливості публіцистики полягають в первісному дуалізмі (але не суперечності) між свободою творчого пошуку і вимогою до точності факту. Автор має власне ставлення до матеріалу і може його узагальнювати, використовуючи необхідні для цього факти з інших джерел, право на інтерпретацію. По суті публіцистика - це факт, пропущений через особистість автора. Володимир Здоровега, професор кафедри української преси Львівського національного університету ім. Івана Франка, писав: «Публіцистика – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику» (8, 230). Талант публіциста органічно охоплює здатність автора бачити у повсякденному житті суспільно значиме, морально-етичний смисл і незвичних, і буденних явищ. Зрештою, публіцистиці властива специфічна мова і спосіб впливу на аудиторію, спорідненість з ораторським мистецтвом. Пам’ятаючи вислів французького мислителя Вольтера, що всі жанри хороші, окрім нудного, сучасні журналісти розуміють, що лише тоді матимуть успіх, коли досягнуть найвищої досконалості у виконанні того чи іншого виду творчості.
2. Авторська телепрограма Одне з головних завоювань сучасного телебачення – розкріпачення особистості. Сьогодні кожен журналіст має право вільно висловлювати свою думку. Яскравим прикладом цього і є авторські програми на телебаченні. Вони у великій кількості представлені на центральних та регіональних телеканалах. Навіть термін передбачає деяку елітарність, особливе значення автора. Вже на самому початку розвитку телебачення, коли на маленьких, далеких від досконалості екранах перших телевізорів з’явились диктори, які оголошували програми, читали новини, прямо зверталися до глядачів, одразу ж стала очевидною роль харизматичної людини в кадрі, здатної оволодіти увагою багатомільйонної аудиторії, завоювати її симпатії, любов, визнання. На зорі телебачення диктори не тільки читали оголошення, а й виступали в ролі ведучих передач, нерідко брали активну участь у їх створенні. В радянські часи телеведучих у загальному розумінні не існувало зовсім. Новини на телебаченні читали диктори. Вони переважно мали акторську освіту (90%). Ігор Кириллов, Валентина Леонтьєва, Тетяна Веденеєва – ми пам’ятаємо й любимо їх і сьогодні. Це були люди з привабливою зовнішністю і добре поставленим мовленням. Разом з тим ведучий мав уміти запам’ятовувати великі обсяги тексту. Суфлерів не було. Наприклад, Ігор Кириллов міг запам’ятовувати величезний обсяг тексту. Телеведучі тієї закалки робили це досконало. В аркуш вони, дійсно, заглядали – за якимись цифрами, іменами, але про головне промовляли напам’ять завчені тексти. До речі, на телебаченні була ще і школа дикторів – туди брали молодих акторів і навчали «як бути диктором». Очолював її саме Ігор Кириллов. Найбільш обдаровані диктори виробили свій власний стиль поведінки, змогли виразити своє особистісне ставлення до інформації, яку передавали. Вони створили основи мистецтва імпровізаційного ведення тих чи інших телепередач. Саме диктори стали піонерами нового виду екранної творчості, заснованої на прямому спілкуванні з глядачами. Потужним стимулом розвитку авторських програм став прихід на телебачення талановитих журналістів, репортерів, коментаторів, оглядачів, які перетворили телевізійну публіцистику в один з найперспективніших видів телевізійного мовлення, з багатою палітрою зображувальних засобів, з різноманітністю жанрів. Особистість автора, його погляди та переконання, професійна майстерність і суто людські якості визначають особливості й характер авторських телепередач. Телеведучий – завжди фігура, майже родич телеглядача. В кожного телеведучого є свої прихильники, і чим їх більше, тим вище рейтинг програми. Спортивних коментаторів обожнюють, і з ними ж сперечаються до хрипоти. Глядачі дивляться на ведучих дискусійних передач, «круглих столів», теледебатів, як оркестранти на диригента. Ведучих телеігор полюбляють безмежно - вони знають відповіді на всі запитання! Ведучі ток-шоу можуть організувати скандал з будь-якої плітки. Що стосується авторських передач, то була, наприклад, програма «Здоров’я», яку вела Елеонора Білянчикова. Вона була дуже авторитетним спеціалістом, на той момент заслуженим лікарем Росії, а не професійною телеведучою. Шнейдеров і Сенкевич вели програму «Клуб путешественников», Микола Дроздов вів «В мире животных». Всі вищезазначені програми стали прообразом авторської передачі у пострадянському телевізійному просторі. До речі, в індустрії телебачення багато талановитих і досить успішних людей, які прийшли в цю сферу з самих несподіваних професій. Наприклад, президент Академії російського телебачення Володимир Познер закінчив біологічний факультет МГУ, але півтора десятка років віддав роботі на радіо. В епоху гласності Михайло Горбачов згодився на прямий ефір для громадян СРСР і США. Телеміст «Ленінград – Сіетл» став видатною сторінкою в історії журналістики й проривом у стосунках між двома країнами. Коли виникло питання, хто ж буде вести передачу в Ленінграді, згадали про Познера, який досконало знав обидві країни й прекрасно володів двома мовами. Так розпочалась його блискуча телевізійна кар’єра. Дещо подібне можна сказати і про тенисита Володимира Молчанова, якого важка травма змусила піти з великого спорта і прийти в журналістику. Його яскрава публіцистична програма «До и после полуночи» перетворила блискучого спортсмена на зірку. Журналіст Світлана Сорокіна за освітою – спеціаліст з ландшафтного дизайну, Микола Дроздов – біогеограф, Олександр Масляков, Леонід Якубович - інженери. У багатьох за плечима – великий життєвий досвід, самоосвіта. Без ерудиції, без знання ремесла, без таланта в цій професії робити нічого. І без відчуття команди - теж. Авторська програма – явище складне, неоднозначне і на сьогоднішній день недосліджене. Багато спеціалістів намагалися дати тлумачення цього терміну, але так і не розкрили всієї суті та багатогранності вищезазначеного явища. Про це свідчать і перші спроби класифікувати авторські телепередачі в українському телевізійному просторі. До першої групи належать інформаційно-аналітичні програми, наприклад, «Большая политика с Евгением Киселевым» на телеканалі «Інтер». Незважаючи на те, що випуски цих програм готує не сам ведучий, сюжети тут все одно «працюють» на авторський аналіз. Автор замовляє кореспондентам тему сюжету і сам визначає його направленість. Друга група – публіцистичні програми. Це, наприклад, «Шустер Live» на ТРК «Україна». Предмет розмови становить найяскравіша подія тижня. Часто автор, проявляючи талант публіциста, находить найболючіші теми, які не обговорюються в ЗМІ. Мета телевізійної полеміки – не нав’язувати телеглядачам свою думку, а разом з експертами та гостями в студії відповісти на поставлені запитання. В таких умовах автор мусить уміти не тільки володіти ситуацією в студії, але й синтезувати, узагальнювати думки присутніх та складати загальну картину. Іноді автор приходить до висновків, несподіваних для нього самого. В результаті він змінює напрям бесіди й пропонує присутнім відповісти на непідготовлене заздалегідь питання. До пізнавально-просвітницьких програм слід віднести програми, де головне – евристична бесіда. Тут для автора важливо знайти правильний підхід до глядача, щоб зацікавити його темою, викликати бажання скористуватися порадами. Це, наприклад, «Школа доктора Комаровського» на «Інтері», «Жизнь среди жизни». Розважальні програми теж можуть бути авторськими, наприклад. «Караоке на майдані» Ігоря Кондратюка або «СВ-шоу» Андрія Данилка, «Джентельмен-шоу» Олега Філімонова Тут обирають найталановитіших співаків з народу, розповідають про особисте життя акторів, але при цьому інформацію супроводжують коментарями, в яких проявляється особисте ставлення ведучою до відтворюваного на екрані.. Буквально на наших очах створюється новий жанр авторського телебачення – художньо-публіцистичні програми культурологічної спрямованості, які задовольняють потреби освіченого глядача, що прагне усвідомити себе як носія певної культури, певних духовних цінностей. До таких передач можна віднести, наприклад, «Три цвета времени» або «Під знаком Нобеля» на КРТ. Автор і ведуча цих передач – кандидат філологічних наук і поетеса, випускниця Донецького національного університету Юлія Гаврилова. Її телепередачі – це усвідомлення нашого минулого й сучасності, залучення до найкращих надбань вітчизняної та світової культури в проекті телеканалу «Київська Русь». Взаємовідносини влади і культури, релігії і держави, особистості й суспільства, таланту і посередньості – такі теми обговорюються в студії. Ці запитання досить гострі й викликають неоднозначні думки, дискусії, суперечки. Програми «Под знаком Нобеля», «Три цвета времени» наочно засвідчують дві чи не найголовніші взаємопов’язані проблеми, які рано чи пізно постають перед усіма, хто все-таки намагається робити на нашому телебаченні культурологічні проекти. Перша проблема полягає в тому, що таким передачам зазвичай надається незручний час виходу в ефір. Наприклад, півгодинна передача «Три цвета времени» виходить на каналі «КРТ» в дуже пізній нічний час – близько 3 години ранку, що неймовірно утруднює формування її глядацької аудиторії. Передача «Під знаком Нобеля» починається о 6.25 ранку. Особисто я можу ознайомлюватися з цими програмами виключно в інтернеті або завдяки застосуванню додаткових пристроїв – відеомагнітофона та цифрового диктофона, що має функцію запису радіопрограм, але не думаю, що такий спосіб підходить багатьом. Друга, на мою думку, ще більш серйозна перешкода культурологічним телепроектам – відсутність будь-якої інформаційної підтримки з боку самих телеканалів. В анонсах майбутніх передач, що наполегливо (можна сказати, що й набридливо) переривають перегляд фільмів та програм, жодного разу не згадуються ні «Під знаком Нобеля», ні « Три цвета времени ». Так само у спеціалізованих на подачі телепрограми та розширених анонсів та коментарів до неї виданнях не було матеріалів про культурологічні передачі. Для того, щоб подібні телепроекти не «тонули», так і не вийшовши у «велике плавання», їм потрібна бодай мінімальна інформаційна підтримка з боку самих телеканалів. Ось, власне, ті дві вимоги, які я, як звичайний глядач культорологічних програм на українському ТБ, висуваю на дотримання мого права. Для того, щоб визначити особливості авторської програми, я обрала дві телевізійні передачі для дослідження: програму Оксани Пушкіної "Жіночий погляд» на російському телебаченні та передачу Юлії Гаврилової «Під знаком Нобеля» на КРТ. Ці програми йдуть на різних каналах, в різний час, але в них є багато спільного. По-перше, авторами програм є жінки, по-друге, ці передачі не мають політичного характеру, що саме по собі вже велика рідкість в наші дні. Тема соціальної значимості також не залишається в них без уваги. Ї останнє: ці програми не пов’язані з популярними зараз ток-шоу, які є беззаперечним проявом масової культури. Вищезазначені телепередачі мають схожу цільову аудиторію, вони адресовані освіченим людям, які живо цікавляться питаннями культури, мистецтва, філософії. Що спільного у цих програм та в чому їх відмінності? Почну з короткої характеристики кожної з ведучих та авторів програм. Жіночий погляд Оксани Пушкіної" - це спроба подивитися на навколишній світ очима жінки. Відомі люди з приголомшливою відвертістю розповідають про своє життя, серед них відомі актриси, спортсмени, політики, бізнесмени - ті, чиї імена викликають інтерес в аудиторії, чиє життя і вчинки стають предметом захоплення й обговорення. Це програма - портрет, дуже камерна й тепла, в якій кожен герой може розповісти не тільки про свою кар'єру і творчі плани, а й про особисте життя, про зустрічі, що визначили їхню подальшу долю, про своє дитинство, стосунки з батьками, друзями та коханими . Герої програми - відомі й популярні особистості. Хронометраж програми 26 хвилин, протягом яких Оксана Пушкіна з притаманним тактом розповідає про найважливіші події та враження в житті героя. Героями програми "Жіночий погляд Оксани Пушкіної" були Девід Копперфільд, Андрій Кончаловський, Анжеліка Варум, Леонід Агутін та інші. Герої програми постають перед глядачами не тільки як офіційні особи, але і як звичайні люди з їх захопленнями, труднощами і радощами. Передача "Під знаком Нобеля" виходить в ефір близько двох років. За цей час вона обрала певне коло телеглядачів. Ведуча Юлія Гаврилова сама пише сценарії для своїх програм. Кожна з них має особливий, неповторний смак минулого. Протягом 24 хвилин ми знаходимося у світі таємниць. Адже кожен раз ми дізнаємося про неймовірно насичене життя лауреатів Нобелевської премії. Цих людей багато хто вже не пам’ятає, але завдяки Юлії Гавриловій ми нібито знов знайомимося з великими людьми, про яких з різних причин ми раніше не знали, а іноді ще й сором’язливо викреслювати зі свого життя. Це письменники, поети, співаки, актори. У кожного з них було важке, сповнене радощів та горя життя. Завдяки постановочним сценам, в яких зайняті професійні актори, у глядача створюється враження, що про себе розповідають самі герої передач Антон Чехов, Козьма Прутков, Ільф і Петров, Аркадій Аверченко, Юджин О'Ніл, Габріель Гарсіа Маркес та інші. Хтось знав цих людей лише як талановитих письменників, а завдяки програмам Ю.Гаврилової у нас з’явилася можливість дізнатися й про інші сторони життя видатних митців, що залишили помітний слід в історії людства. Оксана Пушкіна черпає свій матеріал із сучасності й іноді виказує свою думку, яка може не співпадати з думкою телеглядачів, а Юлія Гаврилова віддає перевагу минулому і надає можливість глядачам порівняти сучасне життя і минуле та самим зробити висновки. Оксані Пушкіній завжди приділяють чимало уваги, вона не сходить зі сторінок жовтої преси, в той час як Юлія Гаврилова не полюбляє публічності, Подробиці її життя вкриті таїною. Я вважаю, що ведучий має відповідати замислу своєї передачі. Тоді телеглядач почне вірити в його щирість та незаангажованість. Концепцію, подібну програмам Юлії Гаврилової, має авторська програма телефільмів «Гра долі», що демонструється на 5 каналі упродовж вже 5 років. Окремі ці фільми демонстрували Перший Національний, «Інтер», «Культура», численні регіональні канали. У прес-релізі про «Гру долі» йдеться так: «Загадкові, інтригуючи історії з приватного життя знаменитих людей, які жили на українській землі, та українців, рознесених по всьому світу. Історії кохання. Історії сходження на олімп слави або несподівані повороти долі. Елегантна, вишукана розповідь про маловідомі факти з життя відомих людей в українській культурі, мистецтві, науці». Серіал «Гра долі» почали знімати з 2005-го. Деякі його фільми - багатосерійні, тому загальна кількість стрічок наразі складає 79 робіт. Героями телерозповідей були Тарас Шевченко, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Іван Франко, Марія Заньковецька, Лесь Курбас, Володимир Вернадський та багато інших визначних особистостей. Автор і ведуча циклу телевізійних документальних фільмів – молода актриса Наталя Сопіт. Талант перевтілення дозволяє їй бути не лише коментатором подій, але й вести розповідь від першої особи. Цільова аудиторія серіалу достатньо широка, оскільки багато життєвих історій розказані авторами майже у детективному жанрі. Отже, глядачі цих фільмів – інтелігенція і середній клас, люди старшого покоління, а також сучасна молодь, яка цікавиться історією та культурою. Епістолярний жанр, мемуарна література в усьому світі нині набуває все більшого інтересу. Дані телевізійні історії знаходяться в орієнтирах цього жанру. Серіал „ГРА ДОЛІ” не має обмеження в часі його демонстрування. Оскільки це не політичний проект, він може бути повторений в ефірі декілька разів. Протягом багатьох років ці історії з життя відомих людей будуть цікаві та актуальні. Це підтверджує і високий рейтинг авторської програми телефільмів «Гра долі». Треба зазначити, що на відміну від передач «Під знаком Нобеля», « Три цвета времени », цикл документальних фільмів «Гра долі» має широку інформаційну підтримку і виходить у зручний для глядача час. Якщо порівнювати біографії популярних телеведучих, треба зазначити, що у кожного з них – свій шлях до професії. Телебачення прискіпливо відбирає найкращих, і право потрапити до ефіру треба заслужити. Для початку прийдеться трохи попрацювати на ТБ – в будь-якій якості. Так, Іван Демидов був освітлювачем, Олексій Піманов прийшов на телебачення відеоінженером, потім одержав другу вищу освіту в МГУ ім.. М.В.Ломоносова. Тепер він не тільки ведучий програми «Людина і закон», але й генеральний директор телекомпанії «Останкіно». Не думаю, що цим людям просто пощастило. Вони вміли досягати поставлених цілей. Хоча роль його величності випадку списувати з рахунку не треба. Наприклад, Валдіса Пельша на концерті групи «Несчастный случай» помітив легендарний Влад Листьєв і запросив до передачі «Угадай мелодію». У Тимура Кізякова, тоді ще студента Московського енергетичного інституту, захворів приятель, який писав сценарії для телепрограми «С утра пораньше» - треба було терміново допомогти другові. Оскільки я в майбутньому мрію стати телеведучою, я скористалася можливістю задати питання, які мене хвилюють, ведучій програм «Під знаком Нобеля» і «Отражение» Юлії Гавриловій. -Юліє Юріївно, розкажіть, будь ласка, чим Ви захоплювалися в дитинстві? -Я була нормальною дитиною, яка катається на велосипеді, на ковзанках, стріляє з рогатки. В дитинстві я грала на гітарі, вірші писала. У школі, в старших класах познайомилася з однією дуже цікавою жінкою, її звали Галина Чупира. Вона закінчила Житомирський університет, була журналісткою та працювала в «Донеччині». Їй хотілося вести молодіжну рубрику, і вона попрохала мене, щоб я зробила собі щоденник, де записувала б всі цікаві випадки та історії, які потім складали основу матеріалів рубрики, яку вела Галина. Так виникла зацікавленість професією журналіста. -Як батьки ставилися до вибору вашої майбутньої професії? -Галина була на 15 років доросліша за мене, запропонувала зробити мені рекомендацію в МГУ на факультет журналістики. Я збиралася, але мама сказала мені: «Юлю, навіщо ти поїдеш так далеко? Ти ще зовсім мала». Я залишилася і вступила до філологічного факультету Донецького державного університету. -Чи була у вашому житті людина, яка зіграла велику роль у формуванні Вас як особистості? -Я вдячна долі за те, що вона подарувала мені зустріч з Учителем, яким стала для мене, як і для багатьох студентів філологічного факультету, доцент кафедри теорії літератури Лілія Степанівна Дмітрієва. Вона навчила нас мислити. Ми зрозуміли, що філологія – це не тільки заняття літературою, текстами. Це в першу чергу жага розібратися в чомусь, напружене бажання осягнути навколишній світ і своє місце в ньому. Мені подобалося залишатися після занять, адже саме після них починалося найцікавіше. У нас завжди була якась неформальна обстановка, в якій ми зростали. Тут ми спілкувалися, розмовляли на різні теми, обмінювалися думками, сміялися. -Юліє Юріївно, журналістика стала Вашим життям. Чи не жалкуєте Ви про свій вибір? -Ні краплинки не жалкую! Моє життя цікаве і сповнене змісту. Я постійно навчаюся, навіть коли навчаю інших. Моя робота дарує мені багато інформації, нових вражень, зустрічей з новими людьми. -Яким, на вашу думку, має бути телеведучий? -Телеведучий - це людина, яка завойовує аудиторію своєю харизмою, знаннями, компетентністю, ерудицією. Найвищий професіоналізм ведучого – здатність залишати свої проблеми за межами студії, вміння зберегти "обличчя" за будь-яких обставин. Телеведучий завжди має бути впевненим, але не самовпевненим. Він мусить завжди гарно виглядати. І ще одна дуже важлива особливість – вміння вести діалог, уважно слухати і переконувати. Дійсно, велику роль тут відіграє грамотне, красиве мовлення ведучого.
Висновки Наведена вище класифікація свідчить, що авторські програми виконують всі функції журналістики: інформаційну, ідеологічну, освітню, рекреативну, за виключенням інформаційно-довідкової, що в свою чергу визначає характер відношень автора з аудиторією. Ці стосунки регулюються ступенями персоніфікації. Історія телебачення чітко показує нам еволюцію авторського самовираження на телеекрані. Сьогодні воно досягло своєї вершини. Це пояснюється не тільки бажанням журналіста підкреслити своє «Я», але й потребою аудиторії спілкуватися з особистістю. Цікаво, що постать телевізійного ведучого була і залишається найбільш привабливим і спокусливим матеріалом для вивчення, аналізу та жвавого обговорення в професійному середовищі, у телевізійній критиці, у теорії тележурналістки. Утім, найбільш емоційними, відвертими і незаангажованими експертами в цьому питанні є телеглядачі, які оцінюють свого екранного співрозмовника досить прагматично та просто: перемикаючи канали з однієї програми на іншу. Ця думка-оцінка головного споживача телепродукту - глядача - публічно не озвучується (хіба що лише схвальна - під час цитування листів до телекомпанії, або ж зрідка - в інтерактивних опитуваннях), та частково враховується під час проведення численних соціологічних досліджень у галузі телебачення, які хоч і визначають відсотки рейтингів програм та ведучих, однак не дають чіткої відповіді, чому той чи інший телеведучий здатний викликати у глядача ті чи інші емоції. Чому люди відчули потребу в персоніфікації інформації? Як стверджують психологи, справа в природі людини. Психіка людини влаштована так, що повідомлення не сприймається окремо від його носія. З цієї точки зору, можна виділити три стунені персоніфікації. Перший: інформація, персоніфікована автором, сприймається легше. До цієї групи належать розважально-інформаційні програми. Глядач має відпочити під час перегляду такого роду програм, розслабитися, одержати долю оптимізму. Такі прграми не можуть містити негативних ємоцій, проблем. Глядач має зрозуміти, хто несе інформацію, кому він довіряє свій вільний час. Другий ступінь персоніфікації робить автора програми орієнтиром у різноманітному світі телевізійних передач. Глядач робить висновок про важливість інформації по комунікатору. До цієї групи відносяться пізнавально-просвітницькі програми. При першому знайомстві глядач вирішує: довірити цьому автору своє естетичне й духовне виховання чи переключитися на інший канал. Для автора важливо виправдати сподівання аудиторії, надати корисне та вичерпне знання, адже з усього розмаїття подібних програм глядач обрав саме його. Третій ступінь персоніфікації найвищий, коли на журналіста чекають в телеефірі заради нього самого, чекають як лідера думки, тлумача складних проблем, як особливість, важливу в моральному й духовному плані. Цю групу складають інформаційно-аналітичні й публіцистичні, художньо-публіцистичні програми. Глядач вже має необхідну інформацію, але йому потрібно почути коментар авторитетної особи. Як правило, автори цих програм – люди відомі й компетентні у своїй сфері: Євген Кисільов, Савік Шустер, Світлана Сорокіна та інші. Часто люди дивляться їх передачі незалежно від теми. Глядачі цікавляться особистістю самого ведучого, його творчістю. Глядачам важливо одержувати інформацію саме від цього ведучого, саме з ним розбиратися в сутності проблем, що виникають. У таких програм є свій постійний глядач. Наведена вище спроба класифікації авторських програм показала, що всі вони є соціально значущими і являють собою весь спектр жанрів сучасної журналістики. Все вищевикладене дає змогу припустити, що авторська передача на сучасному етапі розвитку суспільства поки ще не є окремим жанром журналістської творчості, а лише яскравою особливістю певних творів, представлених в українському й світовому телевізійному просторі. Але авторська передача має всі шанси виділитися в майбутньому в окремий жанр, пов’язаний переважно з художньо-публіцистичним відтворенням дійсності, у якому авторське начало виражається найбільш повно і послідовно. Отже, авторська програма – це показник сучасного стану розвитку журналістики, її прагнення до свободи слова. Головна особливість автора – наявність власної позиції в передачі. До журналіста, який оголосив себе автором програми, надається ряд суворих вимог, що підтверджують його професіоналізм. Журналіст повинен заслужити право висловлювати свою власну думку. Серйозний підхід до своєї справи, незалежність, впевненість, чесність, щирість і досвід – це ті якості, які в собі має уособлювати журналіст. В авторській передачі він цікавить публіку перш за все як особистість.. Авторська програма – зразок найбільш близьких, довірливих та дружніх відносин між глядачем та ведучим, вершина журналістської майстерності.
Використана література
1.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Наука, 1986. 2.Вильчек В. М. Под знаком ТВ. - М.: Искусство, 1987. - С. 148. 3.Владимиров В.М. Вступ до спеціальності «Журналістика»: Навчальний посібник.-К.:МАУП, 2007.-166 с. 4.Войскунский А. Е. Я говорю, мы говорим... Очерки о человеческом общении. - М.: Знание, 1990. - С. 121 5.Горбачук В.Т., Зоц І.О.. Романько В.І. Основи журналістики.- Слов’янськ.-2002.-108 с. 6.Григораш Д. Журналістика у термінах і виразах. – Львів, 1974. 7.Журналістська майстерня. Робочі матеріали тренінгів.- Суми.-2007-2008.- 79 с. 8.Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості. Львів.-2008.-276 с. 9.Іванов В., Сердюк В. Журналістська етика: Підручник.-К.: Вища школа, 2006.-231 с. 10.Копылова Р. Д. Контакт: Заметки о феномене телевизионности. - М.: Искусство, 1974. - С. 88. 11.Кузнецова О.Д. Засоби масової комунікації.-Львів.-2005.-200 с. 12.Лебон. Психология масс.-В кн..:Психология масс.Хрестоматия.-Самара,- 1998.-592 с. 13.Наукові записки Інституту журналістики, Образ, Вісник Інституту журналістики, Актуальні питання масової комунікації, наукові збірники Львівського національного університету (серія "Телерадіожурналістика").-Львів.-2007.-129 с. 14.Ортега-і-Гассет. Восстание масс.- В кн..:Психология масс.Хрестоматия.-Самара,- 1998.-592 с. 15.Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003.- С. 87. 16.Телерадіокур 'єр. - 2000-2005; Телекритика. - 2004-2205; Телемир. - 2003-2004; Среда - 2000-2004 та ін. 17.Фрольцова Н. Т. Типология творческой деятельности в аудиовизуальной коммуникации. - Минск: БГУ.- 2003. - 140 с.